(Claude Auguste / редакція / анімоване зображення: runwayml)
Двадцять років тому Каролін Шпанієр і Ганс Олівер Шпанієр у Рейнґессені вважалися не просто амбітними. Для багатьох вони здавалися трохи божевільними. Двоє молодих, привабливих представників заможного міщанства були переконані, що саме Рейнґессен — цей регіон, з якого в Райнґау та на Мозелі любили глузувати як із «пересаджених картопляних полів», — може давати великі, точні, довговічні сухі білі вина. Причому світового класу. І саме це одразу мене зацікавило — адже я був трохи старший за них.
На початку 2000-х років Рейнґессен був величезним за площею, але з погляду іміджу все ще глибоко перебував у тіні німецьких престижних виноробних регіонів. Багато масового вина, багато кооперативів, багато простого літрового вина. Те, що саме тут мала постати нова виноробна авангардна течія, у багатьох традиційних регіонах вважали, м’яко кажучи, гротеском. Великі сухі рислінги? Із Гоен-Зюльцена? Із прикордонного регіону Целлерталь (гаразд: певна традиція окремих виноградників там існувала й раніше)? Із місцевості, яка десятиліттями асоціювалася з невибагливими шоппенвайнами, із пияцтвом під пісні Гайно?
Та саме там Каролін Шпанієр і Г. О. Шпанієр розпочали свій похід проти посередності, зробивши те, з чого тоді сміялася майже вся навколишня галузь: вони рано перейшли на біодинаміку. Разом із Філіппом Віттманном вони належали до найперших серйозних біодинамічних господарств Рейнґессену. Сьогодні біодинаміка вже давно є частиною міжнародного дискурсу про якість. Двадцять років тому в багатьох місцях вона була приводом для насмішок. Відмовитися від хімічних допоміжних засобів? Багато виноградарів вважали це езотеричною нісенітницею. Дехто казав про це відкрито, інші — пошепки.
Джиллот-Шпанієри все одно продовжували, бо помітили, що їхні ґрунти оживають, виноград достигає точніше, а їхні вина набувають більшої напруги. Це важлива відмінність. У Battenfeld-Spanier і Kühling-Gillot біодинаміка ніколи не була фольклором, а лише засобом для досягнення мети. І мета завжди була одна: кращі вина. А потім був іще експеримент — об’єднати два фактично різні виноробні господарства в одне, підпорядкувавши водночас їхні історичні наративи, передусім наратив Kühling-Gillot, свіжій, новій легенді — просто підбити риску. Без потреби в таких адвокатах, як я.
Але передусім вони рано зрозуміли те, що тоді усвідомлювали лише одиниці: Німеччина знову стане великою на міжнародному рівні лише завдяки сухим винам найвищого класу. Не завдяки романтиці залишкового цукру, а завдяки походженню, точності та структурі.
На Ротен-Ганзі в Нірштайні, який Каролін Шпанієр успадкувала разом із родинною традицією, постали рислінги, що розвинули солону драматичність. Петтенталь, Ротенберґ, Ольберґ і Гіппінґ сьогодні належать до великих європейських ділянок сухого рислінгу. А Г. О. Шпанієр паралельно почав по-новому осмислювати Целлерталь. Місцевість, яку довго майже ніхто не сприймав серйозно. Вапнякові ґрунти, прохолодні повітряні потоки, майже бургундська ясність кислотності — усе це він дуже рано розпізнав. Кірхенштюк, Фрауенберґ і Шварцер Герґот стали винами, які показали, що верхній Рейнґессен також здатен на глибину, напругу та потенціал витримки.
При цьому ми ніколи не повинні забувати: усе це відбувалося в час, коли німецьке вино лише починало скидати свою пекельну повоєнну провінційність. Старі етикетки, патріархальна мова, інертність багатьох господарств — цьому Шпанієри протиставили нову естетику. Ясність. Архітектура. Точність. Міжнародна конкурентоспроможність. І водночас вони не виробляли для експорту американізованих фруктових бомб.
В економічному плані молоде подружжя йшло на ризики, про які сьогодні охоче забувають. Оновити великі виноградники, працювати біодинамічно, розбудувати міжнародні ринки, модернізувати підвал, заново звести дегустаційний будинок і житловий будинок — усе це коштувало грошей. Великих грошей. Поки інші ще дискутували, Шпанієри вже інвестували в майбутнє, яке бачили виразніше за багатьох своїх колег.
Сьогодні, після 20 років спільної роботи, Battenfeld-Spanier і Kühling-Gillot давно стали усталеними величинами. Їхні вина продаються через Place de Bordeaux, вони належать до найважливіших німецьких експортерів у преміальному сегменті, а молоді виноградарі орієнтуються на них так само, як раніше орієнтувалися на французькі зразки. Особливо цікавими залишаються темпи цього злету. Двадцять років у виноробстві — ніщо. Одне покоління. Не більше.
І це головне досягнення обох: вони довели, як швидко можуть змінюватися виноробні регіони, якщо люди готові працювати всупереч насмішкам, інертності та безпеці — плисти проти течії. Із «картопляних полів» раптом вийшли одні з найточніших сухих рислінгів Європи.
А ті, хто тоді сміявся, сьогодні й самі залюбки п’ють ці вина.