(Клімек / редакція / анімоване зображення: runwayml)
41 градус? Тут навіть досвідчений винолюбець втрачає бажання пити вино. Найпізніше тепер навіть найзатятіші винні ентузіасти втрачають гідність: люди, які зазвичай годинами дискутують про тривалість настоювання на меззі, вапнякові ґрунти та клони бургундських сортів, раптом стоять перед холодильником і думають про те, про що ніколи не наважувалися думати: а може, все-таки ґпріцтер.
В Австрії його називають ґпріцтером. У Німеччині — винним шорле. Обидва терміни викликають приблизно однакові рефлекси. Одні бачать у ньому занепад європейської винної культури. Інші — єдину можливість пережити післяобідню спеку під платаном. Зізнаюся: у розпал літа я належу до другої групи. Бувають дні, коли смарагдове вино просто не має сенсу. Ним захоплюєшся. Його любиш. І залишаєш у підвалі. Тіло вимагає не 14 об’ємних відсотків алкоголю, а рідини. Якомога холоднішої. І якомога більше.
Тому ґпріцтер ніколи не був святотатством. Він завжди був стратегією виживання. Справжнє святотатство починається лише тепер. Адже якщо в Європі падають усі температурні рекорди, чому саме вино має залишатися тією культурною цінністю, якою воно є? Класичної суміші білого вина й содової води вже давно недостатньо за умов зміни клімату. Тож час для нового покоління винного шорле.
Моя перша пропозиція має чудову назву Dorn Zero. Візьміть кока-колу Zero, охолоджену до крижаного стану, і додайте пристойну порцію Dornfelder. Ніхто не зможе стверджувати, що Dornfelder від цього втратив характер.
Номер два призначений для любителів солодкого вина. Келих крижаного рислінгу-айсвайна зустрічається з таким самим холодним м’ятним чаєм. Результат смакує приблизно так, наче рейнгауський винороб замовив оздоровчу відпустку.
Езотеричним традиціоналістам рекомендується Steinfeder Total. Grüner Veltliner категорії Steinfeder, охолоджений до чотирьох градусів, розбавлений водою Ґрандера. Вода Ґрандера, щоправда, доведено нічого не змінює, але віра у виноробстві й без того завжди була важливою категорією.
Четвертий варіант — лише для сміливців. кефір просто з холодильника, до нього — невелика порція Сотерну. Благородна гниль зустрічається з молочною кислотою. Франція зустрічає Кавказ. Імовірно, колись це заборонить якась конвенція ЮНЕСКО.
Ще елегантніше виглядає азійський шорле. Крижана есенція лемонграсу, щедро розбавлена вержусом . Алкоголю майже немає, зате є тверда воля все одно думати про вино.
Список можна було б продовжувати без кінця. Фіно-херес із тоніком. Ламбруско з охолодженим еспресо. Grüner Veltliner із огірковою водою. Шампанське на холодній кокосовій воді. Але десь закінчується і моє терпіння.
Утім, найпрекрасніше в цих мисленнєвих експериментах — дещо інше. Вони показують, наскільки нестерпними стали деякі винні дебати. Роками точаться запеклі суперечки про те, який сорт винограду важливіший, яка мезга має настоюватися довше, яка дерев’яна бочка здається морально прийнятною і чи можна кидати у вино кубики льоду. Звісно, можна. Можна також налити в нього мінеральної води. Можна навіть просто випити вино, не розмовляючи про нього десять хвилин перед цим.
Адже вино має властивість, про яку у винному світі час від часу забувають. Це напій. А напої споконвіку мають певне завдання. Вони повинні втамовувати спрагу. Не кожен келих має бути одкровенням. Не кожен ковток змінює життя. Іноді цілком достатньо, щоб після першого ґпріцтера вам просто перестало бути спекотно.
Велика культура вина від цього не загине. Вона переживе навіть Cola Zero з Dornfelder. Ледве. Але переживе.