(Манфред Клімек / редакція / анімоване зображення: runwayml)
Франція вперше п’є більше пива, ніж вина. Бац! Речення, яке ще двадцять років тому прозвучало б як смілива, ірраціональна культурно-песимістична теза, раптом постає як суха статистика. Насправді дивує тут не успіх пива. А занепад повсякденного вина.
Адже емоційно Франція залишається винною країною. Майже кожен француз і далі вважає вино частиною національної ідентичності. Великі регіони й досі мають світову славу, топові вина продаються за найвищими цінами, Бургундія та Шампань на міжнародному рівні подекуди здаються бажанішими, ніж будь-коли. І все ж вино зникає з повсякденного життя.
Передусім червоне.
Келих до обіду, графин увечері, просте столове вино до перекусу чи шматка сиру — саме ця культура зараз відмирає. Не раптово, а повільно. Майже безшумно. А разом із нею зникає та соціальна середина виноробства, на якій століттями трималося все.
Особливо жорстоко цей розвиток вражає Бордо.
Адже Бордо припустилося помилки, яка тепер дається взнаки. А точніше: одразу двох помилок. Топові шато, зокрема й менші шато, які тривалий час залишалися доступними, дедалі більше стали недосяжними для пересічних споживачів. Великі бордоські вина за десятиліття перетворилися з амбітного вина для заможних громадян на глобальний предмет розкоші для керівників фондів, колекціонерів і спекулянтів. З економічного погляду тут мало що можна заперечити — попит був, ринок платив, створював простір для грошей та інвестицій. Але водночас через це Бордо втратило своє культурне коріння в повсякденному житті. Регіон емоційно віддалився від того середнього класу, який свого часу зробив його великим.
А внизу надто часто залишалося море невиразних, технічно перероблених, промислово схожих та індустріальних бордоських вин. Саме тут і криється справжня проблема. Адже більшість бордоських виноробів виробляє не Premier Grand Cru, а прості вина. Багато з них із роками втратили будь-яку чарівність, соковитість чи питкість. Надмірна екстракція, забагато дуба, зелені таніни, безідейна виноробна техніка та майже бюрократичне уявлення про якість перетворили безліч недорогих бордоських вин на такі, що були хоч і коректними, але неприємними для пиття.
Зрештою французькі споживачі (і не лише вони) відреагували байдужістю.
Ось справжня трагедія Бордо: регіон одночасно став надто дорогим і надто нудним. Сучасний споживач цілком приймає високі ціни — якщо розпізнає емоцію, характер чи особливість. Він дедалі менше приймає взаємозамінні вина з великим історичним жестом і малою безпосередньою радістю в келиху. Саме тому сьогодні часто краще працюють регіони, які раніше вважалися другорядними: Луара, Етна, частини Іспанії, навіть нові винні регіони Східної Європи.
Цікаво, що спад споживання червоного вина відбувається далеко не всюди однаково — якщо взагалі відбувається. У багатьох східноєвропейських країнах вино — особливо червоне — і далі глибоко вкорінене в повсякденному житті. У деяких частинах Латинської Америки розвиток подій також зовсім інший. Там вино часто й досі має ту соціальну самоочевидність, яку Західна Європа саме втрачає. Його п’ють менш ідеологічно, менш ритуалізовано й часто з меншим відчуттям провини. Це відіграє величезну роль, адже останніми роками Західна Європа перевантажила вино дискурсами про здоров’я, мораль, алкогольну політику, ідентичність і соціальні коди. Пиву поки що легше уникати цих дебатів. Воно здається більш невимушеним, простішим і безпосереднішим. Саме тому воно зараз відвойовує позиції, особливо серед молодших споживачів.
Саме виноробство теж частково винне в цьому. Протягом десятиліть намагалися зробити вино водночас розкішнішим, академічнішим і більш зарегульованим. Ритуали дегустації, бальні системи, спеціалізована мова, колекційні ціни, обмежені алокації — усе це хоч і підвищило престиж, але дедалі більше віддалило вино від повсякденного життя звичайних людей.
А саме це повсякденне життя століттями було його справжньою силою.
Адже великі винні країни Європи ніколи не жили передусім за рахунок пляшок-ікон. Вони жили за рахунок мільйонів простих, чесних столових вин. За рахунок червоного вина у скляних графинах. За рахунок сільських трактирів. За рахунок обідів. За рахунок робітників, селян, ремісників і дрібних городян, які не пояснювали вино, а пили його. Цей світ саме зараз зникає.
Однак це не означає автоматичного занепаду вина. Імовірніше, відбудеться глибока трансформація. Вино стане рідкіснішим, усвідомленішим, якіснішим і водночас ще більше перетвориться на культурний та люксовий продукт. Натомість величезні обсяги простих червоних вин, які десятиліттями формували Європу, і далі скорочуватимуться. Франція переживає цю зміну лише раніше й помітніше за інших. Можливо, також жорсткіше, адже жодна інша країна не пов’язала свою ідентичність із червоним вином так тісно.