(Клод Огюст, редакція)
Є вина, які живуть традицією виноробства. А є вина, які були захоплені рухами, що вважають: вино — це також своєрідна політична програма — політична заява винопивців і споживачів. Наприкінці 1990-х років останнє сталося одразу двічі: дві ідеологічні течії захотіли заново визначити Шардоне — або й зовсім його витіснити. Обидві зазнали поразки. І це показує, що сьогодні актуально: жодних догм!
Усе, крім Шардоне!
Перше гасло звучало як «ABC» — «Anything but Chardonnay» («Усе, крім Шардоне»). Воно виникло у США й було бойовим кличем проти всюдисущого, часто сильно витриманого в дереві Шардоне — вин, які через масивний тон барика також було важко пити. Той, хто у 1999 році (передусім у США) хотів вважатися знавцем, замовляв Совіньйон Блан, Шенен або Рислінг. Хотілося відмежуватися від нібито банального споживацького смаку, від важкості «маслянистих Шардоне», які тоді були модними в Каліфорнії, — і насправді були непридатними для пиття.
Це було повстання інтелектуалів серед винопивців — меншості. Хотілося зробити вино різноманітнішим, захопливішим, витонченішим. І так, короткий час було модно замовляти Совіньйон, хвалити Рислінг, захоплюватися Шененом блан. Але цифри говорять про інше: сьогодні Америка п’є більше Шардоне, ніж будь-коли раніше. Зокрема й тому, що імпортні мита на інші білі вина високі, а також тому, що Шардоне у США просто працює: воно росте, витримує, забезпечує надійну якість. «ABC» був хештегом ще до появи соціальних мереж. Зрештою він залишився гаслом, а не революцією.
Без деревини!
Другий рух був ще абсурднішим: він хотів урятувати Шардоне, позбавивши його деревини. Ключовим словом стало «Unoaked Chardonnay» — «Шардоне без витримки в дереві». Резервуари з нержавіючої сталі замість барика та тонно, свіжість замість маслянистості, молодість замість обсмажених нот. І протягом одного-двох років здавалося, ніби проголошено нову еру.
Я досі добре пам’ятаю свою першу зустріч з одним із цих «Шардоне без витримки в дереві». Це було на відомій виставці в Дюссельдорфі, на початку 2000-х. Я підняв келих, зробив перший ковток — і став чекати. Фруктовість була помірною, свіжість — надмірно свіжою, але була й порожнеча, від якої мені стало майже ніяково. Шардоне без деревини нагадувало мені концерт без струнних: коректне, акуратне, але без душі. Я відставив келих убік, чемно усміхнувся й зрозумів: цей рух довго не проживе.
Адже Шардоне без деревини — це як роман без мови. Звісно, його можна витримувати в сталі; французи іноді так роблять із простим Bourgogne blanc, — але не обходяться без того, щоб частину виноградного сусла помістити у вживану бочку. Однак сорт досягає величі лише в діалозі з бочкою. Уже майже 150 років у Бургундії Шардоне ферментують і витримують у деревині. Це шлюб, який працює. Хто хоче Шардоне, той хоче змістовності. А для цього сорту змістовність потребує не лише мацерації (якщо вона взагалі потрібна), а й деревини.
Ідеологія та вино: залишмо це!
Обидва рухи — «Anything but Chardonnay» і «Unoaked Chardonnay» — мали спільну рису: вони хотіли втиснути вино в ідеологічну форму. Вони проповідували, полемізували, прагнули нав’язати споживацькі звички. У той самий час на сцену вийшов Ніколя Жолі зі своїми радикальними біодинамічними вимогами — перший сучасний «бог натурального вина». Тоді його також прославляли як пророка.
Однак історія показує: ідеології у вині довго не живуть. Вино — не релігія. Це культура, ремесло, сільське господарство й насолода. Рухи, які його інструменталізують, рідко живуть довше, ніж кілька врожаїв. Вони можуть створювати заголовки, але не формують покоління.
Ринок, смак, традиція — усе це сильніше. Сьогодні у США п’ють Шардоне — з деревиною і без докорів сумління. У Франції й надалі наповнюють бочки, як робили століттями. А в Німеччині та Австрії гасло ABC ніколи нікого по-справжньому не вражало.
Досить уже!
Що залишилося? Шардоне залишилося тим, чим було. Воно пережило атаки, пережило моди й знову довело, що є великим білим сортом винограду світового значення. Совіньйон, Рислінг, Шенен — усі вони мають свою нішу, своїх шанувальників, свою батьківщину. Але жоден ідеологічний рух не зміг скинути Шардоне з трону.
І це головний урок: вину не потрібна ідеологія. Йому потрібні винороби, які ставляться до нього серйозно, ділянки, які його підтримують, і ті, хто його п’є та любить. Усе інше — лише інтермедія, така ж нетривала, як літній тренд.