У 62 роки успішні люди зазвичай уже не проходять відбір на роботу. Тим паче, якщо їх звати Андреа Віршинг і вони керували однією з найвідоміших німецьких сімейних виноробень. Виноробня Hans Wirsching в Іпгофені належить до великих імен Франконії, її історія сягає 1630 року. Андреа Віршинг була директоркою з 2016 року. Тепер керівництво переймає її зведена сестра, молодша на 24 роки, Лена фон Геммінген. А Андреа Віршинг виїжджає. «Я вже звільнила свою квартиру на виноробні. Там житиме новий управитель виноробні».
1 жовтня вона очолила Karthäuserhof на річці Рувер: 28 гектарів, майже виключно рислінг, близько 120 000 пляшок на рік. Засноване картузіанськими монахами 1335 року, це господарство належить до історичних пам’яток німецького виноробства. З 1811 року воно перебуває у власності родини, а сьогодні належить Альберту Белеру. Досить масштабне нове робоче місце для жінки, яка у віці, коли інші замислюються про пенсію, розсилала листи із заявами про прийняття на роботу.
Цей регіон не зовсім новий для Віршинг. 16 років тому, після розриву з тодішнім чоловіком, вона повернулася із замку Saarstein на Саарі до Іпгофена. Там вона виховала трьох дітей. У Франконії на неї чекало сімейне підприємство з чіткою ієрархією. «Начальників було безбожно багато. Мій батько був патріархом — тоді йому було 77, а сьогодні 93. Він сказав мені: ти займатимешся PR і маркетингом. А Лену ми відправимо навчатися до Гайзенгайма».
Зведені сестри змалку вирішили не перетворювати це на сімейну війну. 2011 року вони заснували спільний винний проєкт Sister.Act. «Ми хотіли показати, що стара й нова родини належать одна одній». Андреа перебирала на себе дедалі більше відповідальності, стала президенткою мережі Vinissima й познайомилася на міжнародному рівні зі світом вина, у якому жінки вже давно виконували не лише адміністративну роботу. «Якось у Нью-Йорку я була в компанії чудових виноробок і подумала: вау, тепер я на своєму місці. Тепер мені вже байдуже до упереджень чоловічого світу».
Тоді вона не була особливою феміністкою. «Але в діях — мабуть, так». Та старий порядок і далі довго залишався помітним: «До свого 90-річчя мій батько підписував важливі рішення. Не завжди було легко це пояснювати». Тепер вона знову переходить до виноробні з власником-чоловіком. Знову патріарх? «Можливо. Але цього разу я приходжу ззовні емансипованою. Вони вважають мене компетентною. Я не донька, яка керує сімейною виноробнею, а цілком звичайна наймана працівниця».
Передусім Віршинг повертається до винної культури, яка її сформувала. «На Саарі я навчилася відчувати смак ґрунту й регіону. Неважливо, хто винороб, — аби тільки він усе не зіпсував». І ще — повага: «Я раптом більше не була принцесою з виноробні мого батька». Вечори з Егоном Мюллером, міжнародні гості, круті виноградники. «Дуже швидко розумієш, що там не можна бути п’яною, коли лазиш схилами».
Особливо рислінг кабінет має стати її справою в Karthäuserhof. Віршинг уже думає про «Kabi-Connection» кількох господарств. «Кабінет ідеально відповідає часові. Від семи до десяти відсотків алкоголю, фруктовість і кислотність, це неймовірне іскріння — такого більше ніде у світі немає. Це унікально». Мілленіали й покоління Z шукають легші вина з меншим вмістом алкоголю. Її програму можна напрочуд коротко підсумувати: «Вечірка — це Kabi».
За цим стоїть серйозніша критика німецької винної історії. На думку Віршинг, велика помилка почалася з винного закону сімдесятих років, нових сортів і винної економіки, яка довго робила ставку на кількість. «Так було пошкоджено німецький стиль. Ми мали дещо унікальне у світі, а потім самі втратили це з поля зору».