(Манфред Клімек, анімоване зображення: runwayml)
Це саме ті випадки, у які я насправді не хочу вірити, бо вони надто добре відповідають нинішньому становищу Німеччини. Роман Нєводнічанскі на Саарі створює одне зі своїх найкращих вин — і не має права продавати його як таке. Не тому, що вино недостатньо добре. Не тому, що в ньому є вади. А тому, що воно не вписується в правила. Ні печатки, ні класифікації, ні преміального статусу. Вино найвищого класу, формально понижене в категорії. І це на одному з найпомітніших підприємств регіону — виноробні Van Volxem. Та ще й на одному з найвідоміших у світі німецьких виноградників: Шарцхофберг — легенда!
Потрібно повільно усвідомити, що це означає. Ось людина зі своєю командою працює на винограднику, діє точно, мислить ширше за середній рівень, розливає у пляшки вино, яке має все, чого ми бажаємо, — і зрештою зазнає невдачі не у виноробні, не на ринку, а через формуляр. Через клятий формуляр.
Через приписи, які визначають, яким має бути вино, ще до того, як його взагалі вип’ють. Це не маргінальне явище. Це система. І вона вражає саме винороба, який походить із підприємницької родини, що розбагатіла завдяки пиву Bitburger і мінеральній воді Gerolsteiner, — тобто з середовища, яке розуміє ринки, уміє керувати брендами й знає, як позиціонувати продукцію. Саме це походження робить випадок ще примітнішим.
Німецьке виноградарство протягом десятиліть вибудувало систему правил, яка обіцяє безпеку. Походження, стиль, класифікація — усе акуратно впорядковано, розподілено за рівнями й контрольовано. У цьому є переваги. Це дає орієнтацію, довіру, відчуття надійності. Але є й зворотний бік. І він проявляється щоразу, коли хтось працює поза цією схемою. Коли такий, як Роман Нєводнічанскі у Van Volxem, створює вино, яке, можливо, є більш усвідомленим, можливо, точнішим, а можливо, просто іншим, ніж передбачено.
Адже система передусім винагороджує не якість. Вона винагороджує відповідність. А для виробництва якісного вина це непридатно — та й загалом непридатно.
Той, хто рухається в межах установлених ліній, отримує свою печатку, своє зазначення походження, свій шанс на маркетинг. Той, хто зміщує ці лінії, хай навіть трохи, втрачає саме це. І раптом перед нами вино, яке переконує у келиху, але на етикетці змушене мовчати. Ні «Großes Gewächs», ні преміального позначення, ні чіткого місця в системі. Для споживача воно стає невидимим. Для винороба — економічно складнішим. Те, що це трапляється саме з Романом Нєводнічанскі, який разом із Van Volxem, як мало хто інший — разом із жменькою інших, — уособлює точність і амбіції на Саарі, виглядає як показовий урок.
У цьому й полягає справжній абсурд. Система, яка прагне гарантувати якість, у певних випадках перешкоджає саме тій якості, яку мала б породжувати.
І справа не лише у вині.
Ця форма надмірного регулювання вже давно стала фоновим шумом, що пронизує багато сфер життя країни. Дозволи, приписи, повноваження — усе врегульовано, усе убезпечено, усе проконтрольовано. І водночас із цього виникає інертність, яка не сприяє інноваціям, а гальмує їх. Не гучно, не видовищно. Але постійно. Держава так ретельно врівноважила саму себе, що в багатьох місцях більше адмініструє, ніж уможливлює.
Виноградарство є особливо добрим прикладом цього, бо наслідки тут так безпосередньо помітні. Вино — не теоретичний продукт. Воно стоїть у келиху. Його можна куштувати, порівнювати, оцінювати. І якщо це вино добре, навіть дуже добре, то розбіжність між правилом і реальністю одразу відчувається. Саме це демонструє випадок Van Volxem.
Я міг би сказати: тоді нехай винороб працює поза системою. Багато хто вже давно так і робить. Landwein, власні категорії, нові шляхи маркетингу. Але саме у випадку Шарцхофберга це не розв’язання. Адже наявна система нікуди не зникає. З усіма її ринковими механізмами, її видимістю, її владою.
Німеччина добре вміє будувати системи. Навіть дуже добре. Але іноді при цьому вона забуває, для чого ці системи насправді призначені. Вони мають уможливлювати, а не перешкоджати. Вони мають упорядковувати, а не душити.
Шарцхофбергер Романа Нєводнічанскі все одно питимуть — не те щоб ні: назва гори надто відома у світі вина. Воно ніколи не розповідатиме історію провалу. Але в невеликій мірі — історію сучасного провалу Німеччини.