(Манфред Клімек)
Зазвичай є дві обставини, які роблять виноробів великими. По-перше: їхні вина. По-друге: їхній вплив на виноробство країни. Антон Кольвентц, винороб у капелюсі, відповідав обом. Це зробило іконою не лише його вина, а й його самого — цього завжди привітного, доброзичливого, мудрого старого чоловіка, якого я знав із юності, ще від його середнього віку, коли він був у самому розквіті сил, а я, після винного скандалу 1985 року, саме починав шукати нові вина. Здебільшого я знаходив їх у дуже молодих виноробів мого покоління. Але також у таких «старих горобців», як Кольвентц, які зрозуміли, що нічого не може залишатися як раніше, якщо австрійське виноробство хоче вижити.
Він вижив, опанував кризу й постав із попелу. Австрійські винороби та об’єднання у 80-х роках самотужки витягли себе з багнюки. І одним із цих виноробів, причому далеко не останнім, був саме Антон Кольвентц.
Антон Кольвентц із Ґросхьофляйна на Лайтаберзі помер 4 березня 2026 року у віці 85 років. Разом із ним австрійське виноробство втрачає одного зі своїх тихих, але вирішальних першопрохідців — чоловіка, якому ніколи не були потрібні великі жести, щоб справляти великий вплив; чоловіка, який зі спокійною природністю говорив про ґрунти, сорти винограду та бочки — і водночас завжди справляв враження людини, яка вважає, що виноробство — це передусім питання терпіння та досвіду. Що, власне, так і є.
Народжений 1940 року, у воєнний час, у дитинстві пізнавши нужду, Кольвентц уже зовсім молодим чоловіком перебрав на себе відповідальність у батьківському господарстві. І вже змалку проявилося його чуття до розвитку подій. 1958 року він посадив першу в Бурґенланді велику промислову плантацію Цвайґельта, а кілька років потому виготовив перший Ausbruch за межами Русту. Та його справжнє значення для австрійського виноробства полягає в іншому. Воно — у його послідовній стратегічній роботі в погребі та на винограднику. У той час як Австрії доводилося боротися за свою міжнародну достовірність, у багатьох господарствах сформувалася нова, вражаюча серйозність. Австрійське виноробство було «в дупі», а Кольвентц був одним із тих досвідчених виноробів, які тоді задавали орієнтири.
Передусім у питаннях червоного вина. Передусім — трохи згодом — у питаннях білого вина.
У час, коли Австрію на міжнародній арені майже винятково пов’язували з білим вином, Кольвентц уже працював над тим, щоб зробити видимим потенціал Бурґенланду для великих червоних вин. На початку 1980-х років він навіть домігся, всупереч опору чиновників, спеціального дозволу на провокативну посадку Каберне Совіньйону — на той час майже революційний крок. Водночас він залишався відданим Блауфренкіш який завжди вважав одним із великих сортів винограду регіону.
З цієї роботи постали вина, які сьогодні належать до ікон країни: Steinzeiler, Point, Setz і Dürr (червоні), а також Tatschler, Neusatz, Katterstein, Gloria та Steinmühle (білі); назви, що для поколінь винопивців стали синонімами великих бурґенландських вин — культових преміальних кюве.
Вирішальна частина цієї стилістики полягала у поводженні з деревиною. Задовго до того, як витримування в барріках стало звичним для австрійського виноробства, Кольвентц активно експериментував із французькими дубовими бочками та яблучно-молочним бродінням. Упродовж десятиліть із цього розвинувся досвід роботи з деревиною, який і сьогодні дає виноробні особливу перевагу. Для Кольвентца деревина ніколи не була модою — це був задуманий як сучасний інструмент засіб для формування структури, глибини та здатності до витримки.
Той, хто пив вина Кольвентца, швидко розумів, що тут працює людина, яка діє з великою послідовністю. Сила була дозволена, але ніколи — без балансу. Зрілість була важливою, але ніколи — без балансу. Баланс був і залишається головним надбанням виноробні.
Крім власного господарства, Кольвентц також працював на благо бурґенландського виноробства. 1995 року було засновано об’єднання Відомі виноробні Бурґенланду президентом якого він був упродовж десяти років. На цій посаді він значною мірою посприяв тому, щоб Бурґенланд став відомим на міжнародному рівні як місце походження великих червоних вин.
Та хоч би як визнавали його вплив у галузі — особисто Антон Кольвентц, вірний своїй природі, завжди залишався радше стриманою людиною. Людиною, яка воліла говорити про вино, а не про себе. Саме в цьому полягає велич його життєвої справи.
Адже багато з того, що сьогодні здається само собою зрозумілим — міжнародне визнання бурґенландських червоних вин, довіра до походження та окремих ділянок, точне використання деревини під час витримки — було підготовлено й сформовано такими виноробами, як Кольвентц. І коли сьогодні ми відкриваємо пляшку Steinzeiler, Dürr, Tatschler або Steinmühle то вона розповідає не лише про врожай і виноградник, а й дуже багато про колись молоду пару в Бурґенланді, яка свідомо чи несвідомо мала залишити свій відбиток на виноробстві країни.
І саме це робить хороших і дуже хороших виноробів великими виноробами. Boys to Men: Антон Кольвентц рано став одним із них. Дякую за багато великих і щасливих годин.