(Манфред Клімек: текст і фото)
На фото вгорі чоловік сидить за зеленим столом і має такий невдоволений вигляд, як у Відні кажуть — «дивиться кисло», коли насправді він у чудовому настрої. Поруч із ним жінка, яка саме розставляє келихи та стільці. Позаду — виноградні лози, дерева, раннє літо. Чоловік разюче схожий на Джарвіса Кокера з Pulp — якби той колись вирішив замість бритпопу виробляти Gemischten Satz. Жінка — Ютта Амброшич. Чоловік — Марко Кальхбреннер. Разом вони керують у Ґрінцинґу Buschenschank in Residence. Оскільки суперлативи здебільшого безглузді, я вживаю їх ощадливо. Тут зроблю виняток: це найвеличніший бушеншанк у світі.
Не найгарніший. Не найрозкішніший. Не найвідоміший. Просто найвеличніший.
Уже хоча б тому, що тут ніщо не виглядає прилизаним. Столи прості. Лавки теж. Сад, у якому чимало бетону, не робить жодних спроб поборотися за архітектурну премію. Сидиш перед виноградними лозами й деревами, серед людей, які справді прийшли за вином і їжею. Не за Instagram. Не за віденськими кліше. Не за туристичним уявленням про хойріґер. Buschenschank in Residence — протилежність тому пеклу хойріґерів, яке в багатьох місцях складається з віденського кітчу, готових намазок і публіки з туристичних автобусів. Тут працюють люди, які серйозно ставляться до вина та їжі, але до себе — на диво мало.
Сам персонал — уже маленька сенсація. Постпанк із Федеративної Республіки Німеччина замість віденського офіціантського фольклору. Помічник за шинком Якоб Шьонберґер, сам чудовий винороб, рухається крізь вечір із тією сумішшю компетентності й частково відстороненої байдужості, якою володіють лише люди, що справді щось уміють. Тут ніхто без запрошення не пояснює світ. Ніхто не читає лекцій про мінеральність. Ніхто не намагається вразити. Саме тому вражає все.
А потім — їжа. Маринований телячий язик від Thum належить до тих страв, які, по суті, слід було б заборонити, бо після нього інші телячі язики вже майже втрачають сенс. Ніжний, соковитий, зі смаком, вивіреним до краплі. Огірковий салат спершу здається другорядною деталлю, а виявляється соковитим шедевром тієї австрійської кухні, яка з небагатьох інгредієнтів робить більше, ніж інші — з двадцяти; якби додати трохи більше перцю або кмину, було б іще краще. А розірвана теляча голова приходить із такою гостротою, що розбиває череп будь-яким велнес-роздумам. Брутально. Велично. Точно. Не страва для боягузів. До цього — добірка сирів, яку склали не для виконання якоїсь калькуляції, а тому, що хтось, очевидно, любить сир.
Але все це разом тримають вина. Ютта Амброшич уже багато років належить до найцікавіших виноробок Австрії. Її вина мають рідкісну здатність бути водночас надзвичайно серйозними й приголомшливо питкими. Жодного грама зайвої ваги. Жодного грама марнославства. Riesling Utopie з ділянки Rosengartl вирізняється майже виснажливою ясністю виноробства, але ніколи не ставить під сумнів ані сорт, ані цю віденську його подобу — настільки невластиву Німеччині, наскільки це взагалі можливо. Blaufränkisch Hoellwaerts сидить саме там, де й має сидіти блауфренкіш: соковитий, прохолодний, пряний, без тієї надекстракції, якою деякі винороби часом маскують власну невпевненість. А потім — два Gemischte Sätze. У пляшці Schlegel (Fürchtegott) вони своєю невимушеністю здаються майже західноугорськими. У літровій пляшці (Ein Liter Wien), своєю чергою, нагадують, що вино передусім хочеться пити й смакувати, не замислюючись над самим смакуванням. Працюють обидва. Обидва належать цьому місцю. Новинка — також Chardonnay Himmelwaerts, якому, щойно розлитому, потрібні повітря й час, щоб правильно вимовити свою велику цитату з Північної Бургундії.
Тут ніщо не мусить бути чимось іншим, ніж воно є. Gemischter Satz може бути Gemischter Satz. Телячий язик — телячим язиком. Сад — садом. Господар — Джарвісом Кокером із Ґрінцинґа. І саме з цього виникає те, що стало рідкістю: автентичність без маркетингового відділу. Та й не потрібен він цим двом, адже Джарвіс Кокер із Ґрінцинґа був обдарованим рекламним копірайтером, а пані Ютта — чудовою рекламною графікинею — етикетки, само собою, її роботи
Ми залишаємо цей бушеншанк із відчуттям, що світ, можливо, ще не повністю захопили концепції, аналіз цільових груп та інсценування вражень. Іще існують місця, які просто працюють. Buschenschank in Residence — одне з таких місць.
Бо це найвеличніший/найвеличніша бушеншанк у світі.
hghgffhfh