(Редакція)
Це момент, який у винній журналістиці, та й у журналістиці загалом, трапляється рідко. Момент, коли видання не дегустує вино, не рекомендує його, не захоплюється ним — а атакує. Причому фронтально. 14 квітня журнал Cicero саме це й зробив. У матеріалі про антиалкогольну стратегію ВООЗ прозвучало слово, яке у винній журналістиці досі траплялося рідко або й узагалі не вживалося: «брехня».
Це потрібно усвідомити. Протягом останніх трьох тон у суперечці між винним світом і Всесвітньою організацією охорони здоров’я був асиметричним. З одного боку — ВООЗ зі своїми документами (які ніколи не були дослідженнями), глобальними кампаніями та моральним авторитетом. З іншого — галузь, яка в найкращому разі тихо заперечувала, а часто взагалі не реагувала. І ось автор у серйозному, громадянськи орієнтованому медіа пише, що ВООЗ «систематично замовчувала важливі наукові висновки».
Сам текст не є науковою статтею. Це гостьова публікація винного торговця Філіппа Шванднера — а отже, за визначенням, позиційний матеріал і, цілком очевидно, одразу вразливий для критики. Але він достатньо точний, щоб не зводитися до простої полеміки. Автор — як і Wineparty із січня 2025 року — посилається на новіші дослідження, які принаймні ставлять під сумнів тривалий час домінантний наратив про те, що кожна крапля алкоголю шкідлива, якщо й не викидають його повністю на смітник. Він нагадує про так звану J-криву — статистичне спостереження, згідно з яким помірне споживання в певних вікових групах може бути пов’язане з нижчими ризиками, ніж повна abstinence. І порушує питання, чому саме ці диференціації майже не з’являються в публічній комунікації. Питання, яке ми також постійно ставимо — і отримуємо лише дивні, ухильні, дурні, непрофесійні журналістські відповіді.
«Vision Zero» — так він називає стратегію ВООЗ. Термін, що походить із транспортної політики й означає там повне усунення смертельних випадків. У застосуванні до алкоголю це означає: жодного безпечного споживання, жодних сірих зон, жодного культурного контексту — лише ризик. Не дивно, що така модель зустрічає опір. Але те, що цей опір нарешті сформульовано з такою різкістю, — дивує.
Цікаво тут не стільки питання, чи має автор рацію. На нього наука — якщо взагалі — відповість лише повільно й суперечливо. Цікаво те, що тон змінюється. Що таке медіа, як Cicero готове публічно поставити під сумнів право глобальної інституції на монополію тлумачення. І не зі звичною журналістською обережністю, а зі словом «брехня», яке свідомо провокує. Те, що цей текст схвалила головна редакція, також означає, що в разі позову вона стане на бік свого автора.
Звісно, ми також маємо читати цей текст критично. Він вибірковий, як і багато матеріалів у цій дискусії. Він зіставляє дослідження, не повністю висвітлюючи їхні методологічні відмінності — що так звана серйозна журналістика в цій темі робить із 2023 року. Він аргументує з позиції, яка принципово прихильно ставиться до помірного споживання вина. Але саме в цьому й полягає його значення: він показує, що така позиція існує — і що досі їй майже не знаходилося місця.
Адже насправді примітною є не критика ВООЗ. Примітним є сам факт, що цю надзвичайно жорстку критику взагалі опубліковано. Що усталене медіа готове поставити під сумнів домінантний наратив, який протягом останніх років майже без спротиву підтримували політика, медіа та громадськість. І що при цьому воно йде на ризик — ризик бути неправильно зрозумілим, зазнати нападок, бути розтерзаним у соціальних мережах.
Можливо, це вирішальний поворотний момент у боротьбі проти/за вино. Не одне дослідження проти іншого. Не питання, чи шкодить келих вина, чи ні. А повернення до відкритої дискусії, у якій знову можливе заперечення. У якій не кожна відмінність одразу вважається применшенням небезпеки — як провокація старої культури, яка, на думку багатьох молодих редакторок (чоловіки маються на увазі), має якнайшвидше зникнути з повсякденного життя.
Шкода, завдана останніми роками, залишається. Спрощення, перебільшення, моральне навантаження складної теми — усе це не зникне просто так. Але з такими текстами починається щось інше: жорстка корекція. Не контрнаратив і не нова певність. А сумнів. І сумнів — у найкращому сенсі — це початок пізнання.