(Манфред Клімек / WELT am SONNTAG / фото: Клімек / анімоване зображення: runwayml)
Роланд Велич говорить про вино так, ніби йдеться про геополітику. Це бентежить. Але Велич, якому 63 роки, винороб із Гросгофляйна, громади безпосередньо на південь від Айзенштадта, столиці австрійської землі Бургенланд, — і справді всесвітньо відомий у винному світі завдяки чудовим винам із блауфранкішу зі свого маєтку Moric — не з тих, хто, розмірковуючи про вино та виноробство, задовольняється національними кордонами чи назвами місць походження. Для нього справжня робота починається з питання, що взагалі означає походження і чи сумісне воно із сучасними державними кордонами. «Наш історичний контекст — не Австрія, а Угорщина», — каже Велич. Він говорить правду, але цим не надто здобуває популярність в Альпійській республіці.
Бургенланд, звідки походить Велич, — молоде утворення: лише з 1921 року він є частиною Австрії, а до того століттями був Західною Угорщиною. Регіон без сформованої ідентичності під своєю нинішньою назвою. Простір, якому постійно доводиться заново розповідати про себе. Велич саме це й робить. І робить із доброзичливою радикальністю та тихим голосом, який вимагає тиші в приміщенні.
Його назва для цього виноробного регіону — Паннонія. Великий регіон, що простягається через кордони: від Бургенланду через Угорщину до частин Словаччини та Словенії. Його об’єднує не національна політика нині дуже різних країн, а клімат, геологія та культурна історія. «Коли стоїш на схилах Токаю, біля Лайтських гір або на Шпіцерберзі в регіоні Карнунтум, — каже Велич, — тоді відчуваєш: це той самий ландшафт».
Це більше, ніж поетичне твердження. Це робоча програма. Саме з такого способу мислення постають проєкти Велича в Угорщині — передусім «Hidden Treasures». Свідомо англомовна назва складного підходу. Разом з угорськими виноробами в Токаї, Шомло та на Балатоні Велич намагається вивільнити те, що він вважає сутністю походження: сорт винограду, ґрунт, клімат — без стилістичної надмірності. Метод водночас простий і досі радикальний: точна робота на винограднику, мінімальне втручання у виноробні, спонтанна ферментація, мало сірки. «Ми хочемо зрозуміти те, що є. А це можливо лише тоді, коли дозволяєш цьому бути».
Hidden Treasures — не проєкт у тому розумінні, у якому керівники проєктів розуміють проєкти. Це процес. Велич привносить досвід і чутливе сприйняття походження, а місцеві партнери — знання своїх ділянок. Те, що з цього розвиваються нові стилі, є частиною задуму. У центрі — фурмінт, для Велича один із великих європейських сортів винограду. Разом із блауфранкішем він утворює для нього фундамент паннонської ідентичності: два сорти, які не просто ілюструють походження, а несуть його в собі споконвіку.
Мислення Велича спрямоване проти винного світу, який десятиліттями орієнтувався на взірці, далеки від регіону: Бордо, Бургундію, міжнародні стильові норми. «Ми сто років копіювали, — каже він. — Часто добре, іноді дуже добре — але рідко самобутньо». Ціна цього — втрата самоусвідомлення. Велич намагається розвернути цей процес у зворотний бік. Не через нові моди чи за допомогою нових медіа, а звертаючись до того, що давно вже існує, — до точності у виноробстві.
Те, що цей підхід до виноробства дає результат, особливо помітно серед молодших виноробів. Покоління, яке менше прагне популярного визнання, ніж змістовності. «Найбільший комплімент — коли вони це сприймають, — каже Велич. — Тоді розумієш, що справа продовжиться».
Зрештою, каже Велич, його робота — це спроба знову зробити зрозумілим великий центральноєвропейський регіон. Не як наратив у звичному для маркетингу сенсі, а як культурний простір. Для декого це, не лише у виноробстві, є втручанням не у свою справу. Але здобувати друзів ніколи не було метою Велича. І це, справді, дуже не по-австрійськи.