(Манфред Клімек)
Разом із Мішелем Ролланом помер не просто той, хто хотів зробити вино кращим. Разом із Ролланом пішов із життя той, хто хотів його змінити. І змінив.
Бордоський енолог, який помер у ніч із 19 на 20 березня у віці 78 років у Бордо, був однією з тих постатей, на яких відточувала себе ціла галузь. Ним захоплювалися, його критикували, його копіювали — його рідко ігнорували. Роллан був не просто частиною сучасної історії вина. Він був одним із її рушіїв.
Народившись 1947 року в Лібурні в родині виноробів, він почав із порівняно непоказної справи: разом із дружиною Дені заснував аналітичну лабораторію. Але з цієї аналітичної точності розвинулося щось, що вийшло далеко за межі Бордо. Роллан рано зрозумів, що вино — це вже не лише походження, а й вибір на користь або проти чогось. І що цим вибором можна керувати.
У 1980-х роках енолог Роллан перетворився на глобального гравця. Роллан подорожував — і разом із ним подорожувала певна ідея вина. Каліфорнія, Аргентина, Чилі: він був усюди, де вино хотіли не лише вирощувати, а й створювати. Поняття «летючий винороб» важко уявити без нього.
Його почерк був виразним. Стиглі фрукти, м’які таніни, щільність, пишність. Вина, доступні для сприйняття вже в молодому віці, які промовляли самі за себе, не створюючи тривалого опору. Для багатьох це було благословенням. Для інших — початком проблеми, адже Роллан не лише відповідав смакам свого часу, а й формував їх.
І це відбувалося не у вакуумі.
Із зростанням значення Роберта Паркера виникла глобальна точка відліку для оцінювання якості, яка дивовижно точно збігалася зі стилем Роллана. Це був альянс без договору, але з наслідками: вина почали виробляти не лише для регіонів, а й для ринків. А ринки вимагають зрозумілості. Те, що сталося далі, відомо — і досі викликає суперечки.
Роллан став символом розвитку, який згодом назвали «паркеризацією». Закид полягав у надмірній стиглості, надмірній екстракції, надмірному використанні деревини. І передусім — у недостатньому відчутті походження. Вина, які працюють усюди, а отже, зрештою, всюди мають схожий смак. Це просте трактування. І воно надто поверхове.
Адже Роллан не зруйнував нічого, що вже не перебувало в процесі змін. Він зробив видимим рух, який давно розпочався: професіоналізацію, інтернаціоналізацію, свідомий вибір стилю у виноробстві. Те, що з цього виникли й крайнощі, було зумовлено не лише ним, а й тими, хто перейняв його методи без його міри.
Сам Роллан при цьому залишався напрочуд чітким у своїх поглядах. Вино має подобатися, казав він, якщо передати його думку. І під цим він мав на увазі не безликость, а точність: здатність виразити якість так, щоб її зрозуміли. Це зробило його успішним. Але водночас і вразливим для критики.
Адже тоді як багато виноробів шукали свою ідентичність у відмежуванні, Роллан працював над сумісністю та здатністю бути зрозумілим. Він розглядав вино з позиції ринку — не зводячи його до ринку. Балансування, яке йому вдалося, але не кожному з тих, хто пішов за ним.
Попри все це, він залишався тим, про кого легко забути: чоловіком із Бордо. Вкоріненим у тому регіоні, який сам завжди коливався між традицією та пристосуванням. Його глобальна кар’єра почалася там — і там же знайшла свою точку відліку. З його смертю винний світ втрачає постать, що провокувала суперечки.