(Манфред Клімек / фото: виноробня Emil Bauer)
Вино та вибір слів (WamS, серпень 2011 року)
Я більше не можу цього чути. І це дратує мене вже роками. Люди постійно розповідають мені, що сьогодні ввечері за вечерею або під час відпочинку вони «вип’ють гарного келиха вина». Або — що вже значно сміливіше — цілу пляшку гарного вина. Стільки краси майже неможливо витримати, щоразу мені аж перехоплює подих. Найбільше хочеться вчепитися цій людині в горло. Гарне вино? Яка дурниця!
Чи п’ють у Франції гарне вино? Ні! В Італії? Теж рідко. В Австрії? Звісно, майже ні. То чому ж німці постійно п’ють гарне вино? Невже їхнє життя таке сіре? Як, власне, називається протилежність гарному вину? Потворне вино?
Німці п’ють «гарне вино», бо вино не належить до їхньої повсякденної культури. Вино — це винагорода, щось особливе, що має споживатися й святкуватися в піднесеному середовищі. І тут неодмінно має бути гарне вино. Так люди самі переконують себе, що дешеве пойло з дискаунтера цікаве. Три євро дев’яносто центів. Але гарне вино. Абсурд.
Рідко в якій країні існують такі безглузді назви й категорії для вина, як у Німеччині. Наприклад, є «терасне вино». Воно має бути якомога молодшим, непомітним, зате фруктовим і грайливим, щоб його можна було пити влітку на балконі. А я на балконі залюбки п’ю Meursault або подібне насичене бургундське. Навіть до м’яса з гриля. Воно краще за безликі терасні вина, які вдається продавати лише тому, що споживачеві нав’язують правило: просто неба й за сонячної погоди треба пити певний різновид безликого вина.
Або «камінне вино» — знову ж таки, ідіотська класифікація. Камінним вином називають важкі червоні вина, які п’ють не під їжу, а за приписом вживають перед палаючим вогнем або в подібній розслабленій атмосфері, наче ліки. Таке вино перед цим має кілька годин подихати, а потім його п’ють ледь теплим. Тоді винні експерти кивають: так-так, справжнє камінне вино. Яка виразність.
Ще одне неподобство — «повсякденне вино». Цілі громади винних ентузіастів відчайдушно шукають у блогах та інтернет-форумах цю універсальну диво-річ. Повсякденне вино зазвичай червоне й має смакувати як добрий Bordeaux, але коштувати лише одну десяту його ціни. І ще воно не має спричиняти головного болю. Отже, вино, яке смакує дорожче, ніж є насправді, але береже гаманець, якщо пити його щодня. Та більшість німців удома не п’ють вино щодня. І тому ящики повсякденних вин спорожнюються за 12 місяців. А не за 12 днів.
Чому це не може бути просто хороше вино? Чому ці винні балачки досі мають такий вплив? І чому в Німеччині взагалі повинні існувати так звані винні панки — дикі типи, здебільшого з татуюваннями, у шкіряному одязі й із жорстким поглядом, які прищеплюють любов до вина своєму та молодшому поколінню, ніби це місія світово-історичного значення? І все ж я заступлюся за них: особисто мені ці навіжені винні панки миліші за закостенілих винних писаκ, які підсунули нам терасне й камінне вино. Адже винні панки хочуть нормалізувати ставлення до вина, хочуть перенести вино у сферу повсякденного й невимушеного. З міркувань помітності та проживання власної нестандартності їм для цього потрібна вся ця занедбаність, бо балачки про вино досі є оплотом зрештою міщанства, позбавленого смаку й до смерті нудного.
Чому в Німеччині не можна просто пити вино? Так, як це роблять в Італії. Не надто замислюючись. Чому навколо дешевих вин намагаються створити ауру чесності? А навколо дорогих вин — підозру в шахрайстві? І чому у винній колонці завжди має бути рекомендація вина? Ну гаразд, ось вона. Я рекомендую повсякденне вино, Bordeaux, яке недорого коштує і яке можна пити завжди, — Chateau du Retout 2009 року. Злегка охолоджене, воно смакує і на терасі. І перед каміном. І навіть із булавкою, проколотою крізь щоку. Цього опису має бути достатньо.