(Манфред Клімек / Бйорн Гребнер)
Учорашній день по обіді у Ґергарда Крахера в Ілміці був чудовою миттю. Не пафосною, а напрочуд тверезою — і саме тому сповненою тихої сили, позитивної енергії (якої ми в такі часи вкрай потребуємо).
Ґергарду Крахеру 44 роки. У 23 він перебрав виноробню після смерті свого батька Алоїза Крахера, того виняткового винороба, який заново відкрив Бурґерланд для світу через солодкі вина й за це неодноразово отримував від Роберта Паркера від 96 до 100 балів. Спадок, під тягарем якого можна й зламатися. Молодший Крахер зробив протилежне. Він зупинився, прислухався; і працював — спочатку разом зі своїм дідом і матір’ю, згодом зі своєю дружиною-ганзейкою Івонною Крахер, з якою паралельно розбудував значущу міжнародну торгівлю вином, — над новою структурою. Солодкі вина на вершині, нові білі та червоні вина: також із партнерами, також за кордоном. Не розрив, а розширення. Не дистанціювання від міфу, а його інтелектуальне продовження.
Найважливіше вино цього візиту закономірно першим потрапило до келиха: Grande Cuvée 2005, те солодке вино, яке свого часу спокусило Паркера поставити магічні 100 балів. Навіть сьогодні, через два десятиліття, це вино справляє не монументальне, а соковито-оксамитове, контрольоване враження. Щільність без важкості, солодкість без млявості, внутрішній каркас із невисокої кислотності та невисокої солоності, який, однак, вагомо підтримує вино, замість банально виставляти його напоказ.
Те, що Kracher давно вміє більше, ніж лише солодкі вина, демонструє Pinot Gris Reserve 2022. Сухе, підтягнуте, прохолодно витримане, з тією серйозністю, якої сірому піно в Центральній Європі так рідко вдається досягти. Без жирності, без лестощів, лише структура, довжина, субстанція. Максимально делікатне — і знову цей солоний відтінок Зеєлакену, якого ґрунти тут набувають від маленьких солоних озер.
Так само послідовне сухе Cuvée K з Вельшріслінгу, Шардоне та Шойребе: вино, яке не прагне сподобатися всім, але водночас інтелектуально грає й на популістській, рустикальній карті — відповідальна за це Шойребе. Багатошарове, напружене, з внутрішньою динамікою, яка ясно показує: тут хтось розуміє вино як точне ремесло — а не як стилістичну цитату. І все ж не перевантажене — чисте питне вино.
Особливо промовистим було Chardonnay St. Georg 2022 з Лайтаґебірґе, створене у співпраці з Алдо Зомом. Зом, син, чиє походження пов’язане з Тіролем, міжнародний топ-сомельє, уже багато років живе й працює у США та зробив там істотний внесок у поширення європейського вина поза фольклорними стереотипами. Це Шардоне несе в собі цю подвійну перспективу: бургундську точність, вапнякову напругу, американську ясність вираження. Вино без регіональної пози, але з походженням — і, можливо, тому одне з найсучасніших вин господарства.
Те, що Kracher не сприймає солодке як музейну частину минулого, демонструє Eiswein Liliac & Kracher 2023 з Румунії. Мускат Оттонель, Мядівка, Трамінер — задумане ароматично, але виконане точно. Не екзотичний цукровий коктейль, а вино з внутрішнім порядком. Так само й Rosenmuskateller 2022, сорт, який Крахери свого часу «імпортували» з Південного Тіролю до Бурґенланду (точніше кажучи: контрабандою завезли в край). Тут видно, наскільки традиція іноді є просто сумою сміливих рішень.
Наприкінці дня по обіді згадали історію, яка все це поєднує: легендарну дегустацію 1988 року в Лондоні. До того часу цілком невідомий Алоїс Крахер поставив свої вина поруч із Château d’Yquem, найвідомішим солодким вином світу, — і переміг. Не маркетинговий трюк, а переконаність. Цього року ми, Ґергард Крахер і я, проведемо цю дегустацію знову. Для WELT am SONNTAG. Не з ностальгії, а з актуальності.
Адже те, що Kracher демонструє сьогодні, — це більше, ніж виноробня з історією. Це підприємство, яке зрозуміло: велич полягає не в тому, щоб триматися за минуле, а в тому, щоб мислити далі. І що солодке вино — якщо його зроблено правильно — не є анахронізмом, а випробуванням на точність, терпіння та інтелектуальну чесність у виноробстві.