Приблизно тридцять років тому я вперше скуштував вино Domaine Coche-Dury і пережив дещо, що відтоді не дає мені спокою. Це не був якийсь конкретний аромат, не фрукт і не запах — тобто не щось, що можна було б адекватно описати за допомогою звичних термінів винної характеристики. Це сталося лише тоді, коли вино опинилося в роті. Майже брутальна смакота, поєднана з вібруючим, майже містично збуджувальним відчуттям у роті, яке негайно вимагало наступного ковтка. Дивно те, що цим певним «чимось» володіли не лише великі Шардоне відомого бургундського виноробного господарства, а й його простіші вина та Aligoté. Сьогодні навіть ці пляшки майже недоступні за ціною. Тоді я принаймні ще міг продегустувати весь асортимент і констатувати: тут щось є. І це, вочевидь, не випадковість.
Пізніше я знову зіткнувся з цим феноменом у винах Domaine Leroy. Знову Бургундія, знову великі білі вина, знову ціни, про які нам краще не говорити. Тож я почав шукати ремісниче пояснення. Спочатку я запідозрив деревину. Коли багато років потому у першому Рислінгу з виноробні Von Winning у Дайдесгаймі, витриманому в тонно, я знову впізнав цю вже знайому мені вібрацію, то поговорив про це з енологом Штефаном Аттманном. Він звернув мою увагу на бондарню Damy, чиї бочки завдяки якості деревини та обсмажуванню набувають особливо виразного характеру. Це здавалося мені правдоподібним. Можливо, ця дивна смакота була зовсім не таємницею теруару, а цілком конкретним наслідком витримки в бочці та обсмажуванням Medium Plus. На якийсь час я був задоволений поясненням, яке сам собі дав.
Аж поки я не скуштував вино в Sattlerhof у Штирії — і воно знову не з’явилося. Однак для цього вина Саттлери не використовували дерев’яних бочок. На цьому моя красива теорія закінчилася. Родина Саттлерів вважала, що причина радше у тривалості контакту з мезгою. Це також здавалося мені логічним. Але й це, своєю чергою, не давало однозначного пояснення всім іншим винам, у яких я відчував те саме. Відтоді я збираю докази. Витримка, контакт із мезгою, дріжджі, редукція, ступінь зрілості винограду, робота в погребі, можливо, взаємодія кількох із цих чинників. Через три десятиліття я не просунувся вперед у жодному вирішальному напрямку. Я досить надійно розпізнаю цей феномен, щойно він виникає в роті, і все одно не можу пояснити, завдяки чому він з’являється. Для людини, яка професійно постійно намагається перекладати вино на мову слів, це досить розчаровує.
Цікаво, що тепер це певне «щось» трапляється мені вже не лише у ціновій стратосфері. Я знаходжу його, наприклад, у простому Bourgogne Blanc від Vincent Girardin, в обох дивовижно недорогих Шардоне від J. Neus з Інгельгайма, а нещодавно — у білих винах Schlumberger-Bernhart з Маркгрефлерланду. Мені це подобається вже хоча б тому, що відпадає ще одне можливе пояснення: справа не може бути у величі — принаймні не в тій величі, яка визначається ціною, репутацією чи знаменитим виноградником.
Втім, протягом усіх цих років одне спостереження залишалося дивовижно стабільним. Це певне «щось» я знаходжу виключно в білих винах. Згадані господарства також частково виробляють чудові червоні вина. Але там я марно його шукаю. Можливо, саме в цьому і полягає вирішована підказка. Можливо, це кілька чинників, які сходяться лише за певних умов. Можливо, колись я зустріну енолога, який пояснить мені все це трьома реченнями й завершить тридцять років моїх пошуків.
А доти мені доведеться жити з досить ненауковим визначенням: я не відчуваю цього носом. Я не знаю точно, як воно виникає. Але щойно вино опиняється в роті, я його впізнаю. І радісно хочу негайно випити всю пляшку.