Червоне вино належить до культурної спадщини людства. Це претензія? Ні! Не культурна спадщина в офіційному сенсі, адже ЮНЕСКО, очевидно, має важливіші справи, ніж вихилити за комір історично значущий келих червоного вина. Але навряд чи якийсь інший сільськогосподарський продукт так довго супроводжував нашу цивілізацію і водночас породив співмірну культуру. Головна відповідальність за це лежить на римлянах: уже близько 2000 років тому вони розрізняли просте вино і великі вина, знали також теруари, ділянки, походження, вінтаж і витримку. Де побували римляни, там здебільшого залишалися й виноградні лози.
Двом найважливішим посудинам нашої винної культури їхньою кар’єрою ми також значною мірою завдячуємо червоному вину. Дерев’яна бочка, розроблена кельтами, спочатку утвердилася в Римській імперії як практичніша альтернатива амфорі, а міцна скляна пляшка XVIII століття разом із корком зрештою уможливила новий вимір витримки й транспортування. Вино стало чимось, що ми не лише п’ємо, а й можемо покласти в льох для своїх дітей. Ідея, що велике червоне вино через 30, 50 чи навіть 70 років не просто придатне для пиття, а, можливо, красивіше, ніж у молодості, належить до його найбільших культурних здобутків.
Вісім із них я вибрав тут. Звісно, такий список несправедливий. І він чинить майже кримінальне святотатство: тут немає жодного вина з Бургундії. Ні La Romanée, ні Musigny, ні Chambertin. Натомість тут є піно нуар із Бургенланду. Тому що це найвдаліше культурне привласнення в історії вина
BURG RAVENSBURG — BLAUFRÄNKISCH 2024
Почнімо з німецького вина, та ще й простого. Блауфранкіш Ravensburger росте в Зульцфельді, у Крайхґау, на потужних ґрунтах гіпсового кьойпера. Цей сорт має там напрочуд довгу історію; блауфранкіш, або лембергер, належить не лише Австрії та Угорщині, а й уже століттями німецькому південному заходу.
Цей 2024 рік показує, чому в розмовах про німецькі червоні вина не варто обмежуватися лише шпатбургундером. Блауфранкіш може бути темним, пряним і потужним і водночас мати кислотність, яка підтримуватиме його десятиліттями. Але це вино має унікальну ноту: прохолода, напрочуд потужна крейда, дрібка графіту, трохи евкаліпта. Повний рот простого питкого вина — майже таке, що викликає залежність.
(Джерело придбання: Hawesko Німеччина)
LES FORTS DE LATOUR 2009
Друге вино, щодо якого це поняття зрештою стає безглуздим. Les Forts de Latour походить не просто з винограду, недостатньо доброго для Grand Vin Château Latour, а переважно з власних ділянок і периферійних зон знаменитого Enclos. До того ж 2009 року Бордо пережив один зі своїх великих сучасних вінтажів: багато сонця, повністю стиглий виноград, величезна концентрація і водночас достатня свіжість. У Latour навіть Grand Vin вийшов монументальним — і Les Forts скористався тим самим винятковим роком.
Асамбляж складається приблизно з 65 відсотків каберне совіньйону, 32 відсотків мерло, а також невеликих часток пти вердо й каберне франа. Це помітно більше мерло, ніж у Grand Vin, і цим частково пояснюється його чарівність: чорна смородина, ожина та вишня, а також дрібка графіту, тютюн, кедрова деревина і трохи м’яти. Вино має величезну субстанцію, але не є важким; тепер, через 17 років, таніни, фруктовість і пряність пляшкової витримки починають чудово поєднуватися.
CHÂTEAU LAFLEUR 2009
Трохи більше чотирьох із половиною гектарів у Померолі й вино, яке давно належить до найбільш розшукуваних у всьому Бордо. Водночас Lafleur — не типовий Помероль. Незвично висока частка каберне франа — у Борделе його також називають буше — надає йому тієї суворості, пряності й вертикальної структури, які відрізняють його від пишніших вин із мерло по сусідству. В асамбляжі 2009 року приблизно половина припадає на каберне фран і мерло.
А 2009 року Бордо був широкоформатним. Багато сонця, стиглі фрукти, концентрація. Lafleur при цьому здійснює фокус: не дозволяє пишності перетворитися на важкість. Малина, темні ягоди, також фіалка, лакриця, лісова підстилка й спеції; величезна щільність, але надзвичайно тонкі таніни. Вино, рідкісне вже через мізерний обсяг виробництва, але його справжня велич не має нічого спільного з рідкісністю.
(Джерело придбання: KATE & KON Австрія)
GIUSEPPE MASCARELLO E FIGLIO — BAROLO MONPRIVATO 2006
Якщо існує протилежність напомпованому червоному вину, то вона стоїть у Кастільйоне-Фаллетто. Родина Mascarello виробляє вино понад 150 років, а 1904 року придбала свої перші ділянки в Монпривато. Сьогодні цей крю невіддільно пов’язаний із цим ім’ям. Вино, звісно, зроблене з неббіоло — сорту, який кислотністю, танінами та довговічністю показує, що трохи світліший колір червоного вина — досить примітивна міра.
2006-й — чудовий для цього вінтаж: структурний, твердий, придатний до витримки. Червона вишня, не мало троянд, спеції, графіт, камінь і потужні таніни. Тим часом усе це починає складатися докупи. Фруктовість ще присутня, але роки породили ті додаткові аромати, заради яких ми взагалі залишаємо неббіоло на так довго: земля, сушені квіти, трави й ця майже незбагненна суміш витонченості та суворості.
Бароло може роками здаватися таким, ніби не хоче з нами розмовляти. А потім раптом відчиняє двері. І впускає нас. Monprivato 2006 зараз гостинно стоїть за цими дверима.
(Джерело придбання: Trinkreif Австрія)
HEITZ CELLAR — MARTHA’S VINEYARD CABERNET SAUVIGNON 2005
Каліфорнійський каберне має багато облич. Martha’s Vineyard від Heitz — одне з тих, що вже зрозуміло Європу, перш ніж Європа була готова сприймати Напу всерйоз. Вино походить з Оквілла і є каберне совіньйоном, історія якого в Heitz сягає 1960-х років. Воно стало відомим також завдяки аромату, який майже неможливо забути під час сліпої дегустації: евкаліпт і м’ята поряд із касисом, темними фруктами та кедровою деревиною.
2005-й був порівняно прохолодним роком із пізнім збором урожаю. Сьогодні вино проявляється ароматним, із дрібнозернистими танінами, пропорційним і майже європейським на вигляд, не зрікаючись свого походження з Напи. Напа не мусить бути солодкою, гарячою і широкою. Martha’s Vineyard має те рідкісне поєднання каліфорнійської стиглості та класичної суворості.
Після понад двадцяти років фруктовість починає відступати й дозволяє проявитися тому, заради чого ми взагалі витримуємо каберне: травам, землі, тютюну, кедру, м’яті. І плину його часу.
(Джерело придбання: Ungerwein Німеччина)
M. CHAPOUTIER — ERMITAGE LE PAVILLON 2004
Сто відсотків сира — причому з однієї-єдиної ділянки площею близько чотирьох гектарів у Ле-Бессар на пагорбі Ермітаж. Лозам для Le Pavillon місцями майже 100 років, і вони вкорінені в граніті. Зібрані вручну, повністю відділені від гребенів, довго витримані на меззі, а потім близько півтора року витримувані в дереві. Це звучить як технічний опис. У келиху він пояснює одну з великих первісних форм сира.
2004-й у північній Роні не був монументальним вінтажем. Саме це робить Pavillon цікавим. Великі роки цього вина створені на десятиліття; 2004-й показує його елегантнішим і менш масивним. Дим, темні ягоди, малина, дьоготь, лакриця, згодом тютюн і какао — але все без тієї солодкості й широти, яких сира іноді набуває в тепліших регіонах. І це вино шалено хочеться пити стиглим.
(Джерело придбання: Trinkreif Австрія)
SCHLOSS HALBTURN — PINOT NOIR 2002
Отже, обіцяне святотатство. Якщо в списку з восьми червоних вин немає бургундського, для цього має бути до біса вагома причина. Вона називається Schloss Halbturn 2002. У Віттманнсгофі, на великій суцільній ділянці поблизу замку, неподалік австрійського державного кордону з Угорщиною, ростуть старі клони піно нуару, походження яких — у Бургундії. Червоний щебінь і включення вапнякових відкладів утворюють ґрунт, у якому піно нуар, очевидно, не цікавився своїм французьким свідоцтвом про народження.
2002-й, на мою думку, належить до найкращих піно нуарів, які коли-небудь виробляли за межами Бургундії. І саме тому він належить до цього списку: не як замінник бургундського, а як заперечення уявлення, ніби великі сорти є власністю найвідоміших місць походження. Halbturn узяв піно нуар і переклав його мовою Бургенланду. Результат має витонченість, прохолодну пряність, глибину й ту своєрідну прозорість, завдяки якій піно нуар є одним із найскладніших і найзахопливіших сортів винограду взагалі.
Культурне привласнення? Безумовно. Але саме такого типу, завдяки якому винна культура живе тисячоліттями.
(Джерело придбання: WeinArt Німеччина)
CHÂTEAU LYNCH-BAGES 1989
На завершення — Пояк і вино, яке змушує класифікаційну систему 1855 року виглядати трохи смішною. Lynch-Bages офіційно є Cinquième Cru, тобто п’ятим крю. 1989-й цим не переймається. Він належить до найвідоміших вінтажів господарства. Касис, чорна вишня, графіт, дим, кедрова деревина, шкіра та коробка для сигар: увесь старий словник Пояка ще раз виходить тут на сцену.
Каберне совіньйон очолює класичний бордоський асамбляж у супроводі мерло, каберне франа та пти вердо. 1989-й породив величезну концентрацію й таніни, але також і ту субстанцію, яка не просто переживає понад три десятиліття пляшкової витримки, а потребує їх. Сьогодні темні фрукти й сила все ще зустрічаються з третинними ароматами великого зрілого каберне. Вино цікаве не всупереч своїм 37 рокам. Воно цікаве саме завдяки цим 37 рокам.
(Джерело придбання: Ungerwein Німеччина)
Червоне вино подарувало нам, можливо, найбожевільнішу ідею всієї винної культури: купити щось, що ми навмисно не питимемо одразу. Ми відкладаємо це. Чекаємо десять років. Двадцять. Тридцять.
І в якийсь момент витягаємо корок і п’ємо не просто вино. Ми п’ємо час. Ми п’ємо життя й тлінність.