Коментар Клода Огюста
Є така сцена в Instagram, у Facebook, навіть у TikTok. Там «говорять про вино» (пишуть про нього), але це говоріння й писання рідко мають стосунок лише до цікавості чи відкриттів. Важлива етикетка. Що відоміша пляшка, то більше уваги. Pétrus 2008 року? 145 638 лайків. Montrachet із глибинного льоху — бурхливі овації. Селфі з вином Klaus-Peter Keller? Цифрова канонізація. Жодних поганих вайбів; дофамін завдяки лайкам.
Звучить неважливо — але це не так. Адже ця логіка престижних лайків призводить до звуження всього винного публічного простору. Молоді любителі вина бачать ці дописи — і що вони з них виносять? Що вино залишається статусним об’єктом покоління бумерів, світом етикеток і цін, а не смаку та відкриттів.
Наслідок: відчуження. «Стара» винна система, яка продовжується в цифровому просторі, відштовхує допитливих людей сьогодення.
Треба сказати прямо: Чимала бульбашка винних знавців у соціальних мережах (не можна виходити лише з німецької перспективи) насправді здебільшого розмовляє сама з собою. Вона святкує власні досягнення, куратує власні трофеї. Цифровий мисливський клуб. Тільки тварини тут — пляшки, а трофеї рахують у лайках.
А тим часом сомельє та сомельєки у повсякденній роботі зазнають невдач, намагаючись познайомити гостя з новими винами. Як часто вони розповідають, що їхні зусилля заради франконського Silvaner, словенського карстового вина чи сицилійського Catarratto розбиваються об байдужість гостей — гостей, які завдяки Instagram засвоїли, що лише Keller, Coche-Dury або DRC є «справжніми винами»; навіть якщо мало хто може собі їх дозволити. Отже, мережа підриває різноманіття, яке насправді могла б показувати.
Але ми знаємо краще. Вино завжди було більшим, ширшим і демократичнішим, ніж пляшки та етикетки, які нині домінують у грі соціальних мереж. Ті, хто сьогодні молодий, не хочуть ушанування престижу бумерів. Молоді п’ють, щоб переживати, а не репрезентувати. Вони хочуть куштувати натуральні вина, відкривати невідомі регіони, експериментувати. Для них зустріч із химерним натуральним вином із Юри захопливіша за Montrachet, зображення якого вони вже бачили тисячу разів.
І драматичним є те, що соціальні мережі перешкоджають цій зустрічі.
Ми багато говоримо, що соціальні мережі помирають. Що вони втрачають жвавість, що їх душать алгоритми. У вині цей процес занепаду проявляється особливо разюче. Замість того щоб відкривати нові горизонти, ми їх звужуємо. Замість того щоб захоплювати молодих людей, ми їх відлякуємо.
Це парадокс: Ніколи винний світ не був таким різноманітним, глобальним і захопливим. Ніколи не було стільки маленьких, відданих своїй справі виноробів і виноробок, які наважуються на нове. Ніколи не було стільки барів і ресторанів, що експериментують. І ніколи цифрове відображення не було таким вузьким, похмурим і нудним.
Ми маємо чесно запитати себе: Кому вигідна ця гра? Великим шато, престижним виноробам, пляшкам, які й без того давно переоцінені та майже недоступні. І саме це руйнує те, що завжди становило сутність вина: можливість того, що кожна пляшка може бути пригодою.
Той, хто рахує лише лайки на відомих етикетках, займається не винною культурою, а винною обмеженістю.
І так: Я вважаю це небезпечним. Не тому, що йдеться про престиж, — а тому, що через це втрачається ціле покоління. Молоді люди, яким, можливо, хотілося б зануритися у світ вина, втрачають це бажання, коли бачать, наскільки старою, самовдоволеною й бумерською є ця сцена.
Вино — не Instagram. Вино — не престиж. Вино — це розмова за столом, несподіванка в келиху, мить, коли відбувається щось нове.
Тепер завдання лежить на нас — на сомельє, журналістах і журналістках, на всіх, хто серйозно ставиться до вина: ми повинні писати, говорити й пити всупереч цьому звуженню. Ми повинні показати, що існує більше, ніж Keller, Lafite і Montrachet. Що справжнє багатство вина полягає не в престижі, а в різноманітті.
Соціальні мережі помирають — і помирають, бо самі себе знищують. Особливо через ШІ. Якщо винний світ чіплятиметься за них, він помре разом із ними.
І це було б найбільшою зрадою культури, яка вже 8 000 років живе лише завдяки різноманіттю, цікавості та сміливості.