(Клод Огюст / Манфред Клімек — редакція / фото: Messe Düsseldorf)
Усе починається з цифри, яка у винному світі виглядає як зловісний знак, але ним бути не обов’язково: між 2023 і 2026 роками Prowein скоротилася з 13 до 7 павільйонів. І навіть ці сім павільйонів уже не виглядають так, як колись, — два з них тепер зайняті міцними напоями. Найбільша винна виставка світу — так її називали ще кілька років тому — сьогодні стала помітно меншою. Цього року й наплив відвідувачів був помірним. Жодної тисняви, жодного штовхання й проштовхування, жодного відчуття, що ти є частиною надмірно роздутого ярмарку.
І все ж. Можливо, саме тут починається нова історія.
Той, хто проходив павільйонами, швидко відчував: відсутність маси — це не порожнеча, а простір. Простір для розмов. Для поглядів, яким не потрібно одразу рухатися далі. Для того, чим вино насправді завжди було, — для обміну.
Уперше за багато років навіть біля великих виноробів і об’єднань більше не стояли натовпи людей. Я вступав у розмову, не мусивши ставати в чергу, — не доводилося чекати. Я міг ставити запитання — і отримував відповіді не в групі, а як окрема людина; відповіді, що виходили за межі звичного набору. Йшлося не лише про врожаї та бали, а про рішення, сумніви, напрямки. Про про вино. Про вино, про вино, про вино. Без нарікань на, безперечно, невтішний стан галузі.
Раптом зі мною сталося те, чого на цій виставці давно не траплялося: у мене був час. Час, щоб зупинитися. Час, щоб слухати. Час, щоб перепитати. Час, щоб налагодити контакти, які були чимось більшим, ніж швидке рукостискання.
Електронними адресами обмінювалися — не як формальністю, а як запрошенням. І дивовижне спостереження: відповіді надходили. Часто протягом 24 годин. Винороби знову знаходять час. Для торговців, для рестораторів — і дедалі більше також для зацікавлених кінцевих споживачів, які відчувають цю нову відкритість і вміють її цінувати.
Це була інша Prowein. Спокійніша. Зосередженіша.
Ми були більше поміж своїх. І саме це відчинило нові двері. Розмови з людьми, з якими в попередні роки ніколи не зустрілися б, бо потік просто поніс би їх далі. Цього року люди зупинялися. Зустрічалися. Розмовляли довше.
І так — це теж є частиною правди: сумнозвісний «Альмауфтріб», це вечірнє, часто хмільне видовище галузі, здається, помітно приглушився. Менше шуму, менше пози, менше самопрезентації. Натомість більше змісту. Можливо, Prowein втрачає у масштабі. Але вона набуває близькості.
Ось її майбутнє: більше жодної виставки для великого жесту, а виставка для тих, хто по-справжньому серйозно ставиться до вина. Для виноробів, які хочуть розповідати. Для торговців, які вміють слухати. Для рестораторів, які шукають. І для любителів вина, які хочуть зрозуміти, що саме в них у келиху. Гірка пігулка: багато дрібних виноробів, які більше не могли собі дозволити Prowein, не приїхали. Як і багато іноземних виноробів, яким Prowein останніми роками, імовірно, давала замало. Часи переповнених павільйонів і швидких угод, можливо, минули. На їхнє місце приходить дещо інше: форма близькості, якої цій галузі давно бракувало.
Якщо це ціна втрати масштабу, то це хороша ціна.
У цьому сенсі — так тримати!