Манфред Клімек і редакція
Які лози мають залишитися — а які можна/потрібно прибрати? Наразі це питання публічно не обговорюється в німецькому виноробстві. Проте у вчорашньому економічному коментарі на WELT-Online йдеться про те, що невдовзі площі виноградників скоротяться щонайменше на 50%. Чи це знову німецьке нагнітання кризової істерії? Німецьке смакування найгіршого сценарію? У будь-якому разі: попри всі несприятливі обставини цієї «епохи», 50% видається явно завищеною цифрою.
Отже, які площі виноградників мають зникнути? Це питання нині тихо, але часто порушують: серед чиновників земельних адміністрацій, у колах експертів із туризму. Ми ставимо питання: хто вирішує, що залишиться, а що зникне? Це питання екзистенційне. Адже те, що сьогодні вважається «туристично цінним», завтра, можливо, вирішить, існуватимуть цілі виноградники чи ні.
Якщо дивитися ззовні, німецьке виноробство виглядає як історія успіху з культурною печаткою якості: доглянуті виноградники, пологі й дуже круті схили, келих рислінгу біля Саарської петлі. Та за цією листівковою ідилією починається невизначеність. Зростання витрат, падіння споживання та масове перевиробництво чинять тиск на багато господарств. У 2024 році додається ще один удар: значно менший урожай унаслідок екстремальних погодних умов. А вчора в Рейнському Гессені знову випав град, завдавши значних збитків.
Попри менший урожай, ціновий тиск залишається високим, пояснює професорка Сімоне Лоозе з Вищої школи Гайзенгайма в розмові з WELT (2024). «Ціна наливного вина в Пфальці нині становить близько 70 центів за літр, тоді як виробничі витрати — щонайменше 1,20 євро». Навіть виноробні господарства із сильною прямою торгівлею відчувають стриманість попиту, читаємо там само з посиланням на VDP: особливо всередині країни попит знижується, а заклади громадського харчування також утримуються від закупівель.
Та посеред цієї кризи постає саме це ширше, незручне питання: Які площі виноградників ще мають майбутнє — а які ні? Або точніше: Які площі зникнуть — а які залишаться, бо мають «туристичну цінність»?
Лоозе з Гайзенгайма відкрито сказала про це у 2024 році: щоб запобігти подальшому падінню цін, потрібно скоригувати обсяги виробництва — і водночас вирішити, які виноградники взагалі залишатимуться економічно життєздатними в довгостроковій перспективі. Те, що приховано звучить у цьому побіжному зауваженні, є вибухонебезпечним: ідеться про селекцію. Чи втратять у майбутньому право на існування виноградні схили, які не приваблюють гостей, не створюють мальовничих краєвидів і не вміщують туристичних центрів?
Крістіан Швьорер, генеральний секретар Німецької спілки виноградарства, також у розмові з WELT вводить у дискусію концепцію «ротаційних перелогів» . Ідея полягає в тому, що після розкорчування виноградника право на посадку зберігається протягом шести років. Виноградарі могли б використати цей час для створення квітучих ділянок, які сприяють біорізноманіттю. Екологічно доцільна модель — але економічно недостатня. Фінансування ЄС становить 200 євро на гектар, тоді як, за словами Швьорера, лише для покриття постійних витрат необхідно близько 3000 євро.
У цій економічно напруженій ситуації стає очевидним, наскільки нерівномірно розподілені шанси на майбутнє. Той, хто працює на виноградниках, наділених туристичною привабливістю, мальовничих або придатних для культурного маркетингу, має кращі карти. Інші — у структурно слабких регіонах, осторонь винних пішохідних маршрутів, — змушені припиняти діяльність або переорієнтовуватися. Але хто ухвалює ці рішення? Ринок? Політика? Самі виноградарі? Найімовірніше, передусім політика. Деяким виноградарям Рейнського Гессену та Пфальцу варто сприйняти це як попередження.
Галузь вимагає більшої підтримки: податкових пільг, консультацій, чіткішої прихильності політики до винної культури. «Сучасний і майбутній виноградар має бути не лише хорошим виноробом — він також повинен, як ніколи раніше, володіти підприємницькими якостями», — говорить співробітниця Гайзенгайма Лоозе в WELT. Вона закликає до професійного утримання клієнтів і наголошує: «Добре підтримувана цифрова база даних клієнтів сьогодні, по суті, цінніша за саму площу виноградників». Фраза, яка багато про що говорить.
Адже конкурентна боротьба за витіснення вже давно набирає повних обертів. Демографічний розвиток — молоді люди п’ють менше, старші — через стан здоров’я — також, — призводить до загального зниження споживання вина. Заклики до утримання від алкоголю, зокрема й з боку офіційних установ, таких як Німецьке товариство харчування, стають дедалі гучнішими. Крістіан Швьорер заперечує це у WELT: бракує науково обґрунтованих доказів на користь рекомендацій повністю відмовитися від алкоголю.
Натомість він виступає за «розширення ринку» й вимагає чітких політичних сигналів на користь винної культури. «Вино — це не лише сільськогосподарський продукт, а й частина нашої культурної спадщини», — каже Даніела Шмітт, міністерка виноградарства землі Рейнланд-Пфальц. Ернст Бюшер із Німецького винного інституту нагадує, що в цій країні споживають удвічі більше вина, ніж виробляють, — але лише 42 зі 100 пляшок походять із німецьких регіонів.
Тверезий погляд на ринок показує: Італія та Іспанія домінують у нижньому ціновому сегменті. Того, хто купує в супермаркеті вино за два чи три євро, буде важко переконати купити його за вісім євро.
Залишається питання: хто визначає, які площі зникнуть, а які залишаться? Найкращі виноградники з краєвидами? Економічно життєздатні? Придатні для туристичного використання? Чи все ж існує бачення, орієнтоване не лише на ринкову логіку та придатність для Instagram?
Перебудова винного ландшафту розпочалася. Час поговорити про те, що ми втрачаємо — і що хочемо врятувати.
(Якщо ви, шановні читачі, хочете прокоментувати цю статтю, просимо вас зробити це в соціальних мережах (Insta, Facebook та інших), де цей текст також активно поширювали)