(Манфред Клімек / редакція / анімоване зображення: runwayml)
Навряд чи є професійна група, яка переживає зміну клімату безпосередніше за виноробів. Вони бачать рослинність не в статистиці, а на винограднику. Розпускання бруньок відбувається раніше, ніж ще кілька десятиліть тому. Збір урожаю дедалі частіше починається вже в серпні. Хвилі спеки змінюють показники кислотності, водний баланс і ароматичний профіль. Град, зливи та періоди посухи трапляються частіше. Той, хто виробляє вино, роками працює у відкритій лабораторії, умови в якій помітно змінюються. І швидко.
Тим дивовижнішим є спостереження, з яким я стикався протягом останніх місяців, а особливо в останні п’ять спекотних днів, дедалі частіше. Є винороби, які заперечують зміну клімату. Щоправда, їх небагато. У соціальних мережах — навіть не два десятки. Але все ж достатньо, у тому числі й у Німеччині, щоб ми звернули на них увагу. Адже вони діють.
Звісно, вони мають на це право. У наших країнах панує, як не дивно, це доводиться підкреслювати, свобода слова. І це означає також, що більшість мусить (і повинна) терпіти абсолютну маячню меншості, яка вважає себе більшістю (адже так роблять усі конспірологи), хоча нею не є. Саме ця претензія говорити від імені більшості особливо дратує. І обурює. Байдуже!
Більшість із цих виноробів пояснює це природними коливаннями клімату. Інші пояснюють нинішнє потепління лише перебільшенням з боку медіа. Ще інші, на жаль, із середовища натурального вина, вже давно перебувають у середовищі, де такі поняття, як геоінженерія, маніпуляції погодою або таємне втручання в клімат, уживаються цілком буденно.
Спочатку це виглядає як щось еджі з Абсурдистану. При ближчому розгляді це передусім по-людськи. Зміна клімату — не абстрактна політична дискусія. Для виноробів вона насамперед означає економічну нестабільність. Досвід, який працював десятиліттями, втрачає свою надійність. Сорти винограду сягають меж своїх можливостей. Вода стає проблемою. Страхування дорожчає. Урожайність коливається сильніше. Той, хто побудував усе своє професійне життя на досвіді, раптом виявляє, що самого досвіду вже недостатньо.
Саме тому дехто шукає інших пояснень. Не зі злості. Навіть не обов’язково з ідеологічних міркувань. А тому, що конспірологічні наративи пропонують те, чого реальність часто не дає: однозначність. Раптом з’являються відповідальні. Раптом існує план. Раптом складний розвиток подій перетворюється на просту історію.
Проблема починається там, де ця історія стикається з їхньою власною роботою. Адже ті самі винороби, які час від часу применшують значення зміни клімату в соціальних мережах, одночасно — я перевірив — інвестують у зрошення, висаджують стійкіші до спеки підщепи, змінюють роботу з листям або експериментують із новими сортами винограду. Отже, вони вже давно реагують саме на ті зміни, існування яких публічно ставлять під сумнів.
Ще помітнішим це спостереження стає у політичній сфері. Ми знаходимо виноробів консервативних або правих поглядів, які цілком правильно розпізнають проблему, проблеми, — і тому визнають кліматичну ідеологію дуже правої партії, за яку вони охоче проголосували б, перешкодою для свого голосу, — і таких чимало. Їхня щоденна робота часто суперечить політичним наративам, із якими вони себе пов’язують. Тут не йдеться ні про лівих, ні про правих. Ні про зелених, ні про консерваторів. Ідеться про здатність визнавати власну реальність. І діяти. У цих діях проти наслідків зміни клімату немає нічого політичного!
Виноградарство завжди досягало успіху тоді, коли приймало зміни. Філоксера, грибкові захворювання, нові технології у виноробні, інші сорти винограду або органічне виноробство спочатку майже завжди сприймалися скептично. Зрештою перемагала не ідеологія, а практика. Із кліматичними змінами буде так само. Ми можемо сперечатися про причини, швидкість або належні заходи. Самому винограднику це не цікаво. Він реагує виключно на воду, сонце та роботу виноробів.