(Манфред Клімек / анімоване зображення: Runwayml)
Чому, власне, ніхто не закладає вина Маркуса Шнайдера в льох? І не чекає. Я побував на рідкісній приватній дегустації витриманих вин Шнайдера.
Питання здатності популярних вин Шнайдера до витримки постало, коли відкрили кілька пляшок, які роками — майже випадково — лежали там у льоху. Жодних престижних кюве. Жодних знакових вин окремих ділянок. А саме тих пляшок, які купують, відкривають, випивають і замовляють знову. Вина для п’ятничного вечора, гриля, пасти, компанії друзів. Вина, які явно не створювалися для того, щоб пережити десятиліття.
І, мабуть, Маркус Шнайдер був би останнім, хто хотів би, щоб їх запасали. Його успіх якраз і ґрунтувався на тому, щоб робити складність зрозумілою. Звільняти вино від пилу. Демократизувати задоволення. Ніщо не може бути далі від ідеї, що його базові вина мають «розкритися» лише через сім чи десять років.
І все ж вони стояли там — червоні вина 2016 року. Kaitui 2018 року. І майже дитяча цікавість: а чи можуть вони?
Можуть. І напрочуд добре.
Варто згадати, що сталося трохи більше двадцяти років тому. Тоді з’явився молодий винороб із Пфальцу, з етикетками, які радше нагадували Манхеттен, ніж Середній Гаардт. Чорні. Чіткі. Самовпевнені. Вина називалися (і досі називаються так) Black Print, Ursprung, Tohuwabohu. Жодного пафосу вин окремих ділянок, жодних готичних завитків. Натомість — соковиті, щільні, безпосередньо доступні вина. Жодного випробування терпіння. Жодного елітарного семінару в келиху.
Для покоління, якому не хотілося ні консервативної нудьги Bocksbeutel, ні безликих літрових вин, це стало звільненням. Шнайдер перетворився на знакового винороба молодих любителів вина. Він показав, що німецьке вино може мати сучасний вигляд і мислити міжнародно — не справляючи провінційного враження.
Реакція не забарилася. Винороби зі старою репутацією скривилися. Частина критиків говорила про «паркеризацію», маркетинг і перебільшення. Кооперативи відчули загрозу. Уживався термін «шарлатан в енології» — відверто, часто з відчутним роздратуванням.
Шнайдер продовжував працювати. Інвестував. Розширювався. І поки обурені дискутували, він продавав вино. На міжнародному рівні, у великих обсягах, із виразним авторським почерком.
Тепер, роки потому, маємо справжню розв’язку: ці нібито поверхові, одразу зрозумілі вина демонструють зрілість. Структуру. Баланс. Первинний фрукт не розпався. Танíни зм’якшилися, але не розчинилися. Дуб добре інтегрувався. Багато що здається впорядкованішим, спокійнішим, точнішим. Важлива деталь: льох, де вони дозрівали, ідеальний. До того ж їх ніколи не переміщали. Це багато що змінює.
Особливо червоні вина 2016 року дивують своєю стабільністю. Kaitui 2018 — колись уособлення нескладного Sauvignon Blanc «Made in Germany» — доводить, що вапняк, екстракт і ретельна робота можуть створити фундамент, який виходить за межі самої лише ароматичності.
Kaitui Sauvignon Blanc 2018
Sauvignon Blanc із Пфальцу, задуманий свого часу як свіже, одразу доступне біле вино — з виразним вапняковим характером, прохолодною структурою та невеликою часткою тепліших ділянок, які дають тропічні відтінки. 12,5 % алкоголю, не монумент у дубі й не аскетичний стиліст — а сучасний німецький Sauvignon, що поєднує міжнародну ароматичність із регіональною прив’язаністю до ґрунту.
У зрілому стані воно демонструє, наскільки насправді надійним є цей фундамент. Колишня екзотичність відступає на крок, зелена пряність упорядковується, кислотність сприймається вже не як гостра, а як така, що тримає вино. Вапняк раптом стає виразнішим. Те, що замислювалося як нескладне питне вино, набуває обрисів — і тихо змушує запитати, чому ми майже ніколи не даємо Sauvignon Blanc у наших краях старіти.
У носі менше трав, більше кісточкових фруктів, більше аґрусу, а ще — легкий відтінок айви, що проявляється дуже самобутньо. Ідеально готове до пиття.
Ursprung 2016 (Merlot, Cabernet Sauvignon, Portugieser та ін.)
«Ursprung» завжди був перепусткою Шнайдера у світ червоних кюве: різні ділянки між передгірською рівниною Пфальцу та краєм Гаардту, фрукт на першому плані, м’які таніни, задум як доступного вина. Не силач, а червоне вино для багатьох нагод — його так званий «гарант хіта».
Після кількох років пляшкової витримки стає зрозуміло, що ця доступність не була браком структури. Танíни здаються сформованими, фрукт — темнішим і серйознішим, початкова первинна ароматика поступилася місцем третинним нюансам. Вино нічого не втрачає у легкості пиття, але набуває глибини. Колишня легкість не переходить у худорлявість — вона дорослішає.
У носі дуже виразні Cabernet і його касис. Ще може добре лежати 5–7 років, але вже зараз напрочуд легко-перфектне.
Black Print 2016 (Merlot, Cabernet Sauvignon, Syrah, Blaufränkisch)
«Black Print» став проривом Шнайдера — міжнародне кюве з гарячої сухої рівнини, створене з наміром не приховувати зрілість і щільність. 14,5 % алкоголю, амбітне використання дубу, чітко позиціоноване як потужний представник сучасної німецької культури червоного вина.
У зрілому стані стає очевидно, наскільки ретельно вибудувано цей баланс. Колишній насичений фрукт не розпався, а перейшов у пряну глибину. Дуб уже не в центрі уваги, а працює як рамка. Те, що раніше обговорювали як масивність, тепер демонструє структуру та стабільність. Тут доводиться, що субстанція — це більше, ніж сама лише пишність.
Безперечно, саме час його пити. У носі домінує м’яка пряність обох ідеально поєднаних первинних сортів.
Tohuwabohu 2016 (Merlot, Cabernet Franc, невелика частка Cabernet Sauvignon та Petit Verdot)
Уже сама назва натякає на хаос перед упорядкуванням. Насправді це вино завжди замислювалося як структуроване, дисципліноване кюве — Cabernet Franc і Merlot у центрі, доповнені класичними партнерами Бордо. Триваліша витримка, точний збір урожаю, амбітне визрівання.
З часом це вино набуває ясності. Окремі складові спокійніше взаємодіють, танíни стають шовковистішими, ароматика — багатошаровішою. Там, де раніше домінувала сила, тепер проявляється архітектура. Особливо виграє від витримки Cabernet Franc — він надає вину тієї прохолодної пряності, яка відрізняє його від самої лише повноти.
І тут у носі домінують два пряні сорти. Може добре лежати ще 10 років — звісно, за ідеальних умов зберігання.
Einzelstück Portugieser 2016 (старі лози)
Portugieser — довгий час недооцінений, часто помилково сприйманий як просте вино для застілля. Але тут він походить зі старих лоз, глибоко вкорінених у ґрунтах Еллерштадтського польового масиву, з історією в землі. Це вино ніколи не прагнуло бути гучною заявою, а натомість зосереджувалося на походженні та сорті.
З витримкою розкривається, наскільки надійними можуть бути саме ці нібито прості сорти винограду. Фрукт стає тоншим, текстура — шовковистішою, кислотність інтегрується. Ніщо не здається штучним. Жодної надбудови, жодної інсценізації. Натомість стає очевидно, що й Portugieser може витримувати вік — якщо до нього ставитися серйозно.
У носі масивні стиглі червоні порічки та чорниця. Ідеальний момент для пиття, але вино вже на шляху до зникнення.
Іронія в тому, що ніхто не збирав і не збирає ці вина. Вони були й залишаються надто дешевими. Надто доступними. Надто повсякденними. Запасають престиж, а не поп.
Можливо, саме в цьому й полягає справжня історія Маркуса Шнайдера. Він ніколи не створював вино для льоху, а творив його для моменту — і цей момент триває довше, ніж багато хто очікував.
Сьогодні бракує такої постаті, як він. Винороба, який звертається до нового покоління, не підлабузнюючись до нього. Який сприймає дизайн як запрошення. Який не плутає доступність із поверховістю. Який серйозно ставиться до ринку, не біжучи за ним.