Озираючись назад, назва вина виявилася майже пророчою. 2011 року Андреа Віршінг та її молодша єдинокровна сестра Лена разом створили вино й назвали його „Sister.Act“. Сильванер і рислінг зі старих лоз, спонтанна ферментація, витримка у великих дерев’яних бочках. Для традиційної франконської виноробні Hans Wirsching це тоді був невеликий відступ від власного порядку. Андреа здобула досвід спонтанної ферментації на Саарі, Лена навчалася в Гайзенгаймі й, зокрема, стажувалася у біодинамічного виробника Алойса Лагедера в Південному Тіролі. Дві сестри в Іпгофені, які робили власну справу. Через 15 років назва набуває другого значення. Лена фон Геммінген перебирає керівництво сімейною виноробнею. Андреа йде.
І не на пенсію. У 62 роки це цілком могло бути варіантом. Андреа Віршінг робить дещо набагато цікавіше: вона починає все спочатку.
1 жовтня вона перебирає керівництво Картойзергофом на Рувері. Не як власниця, як це можна було б помилково зрозуміти з деяких повідомлень. Виноробня й надалі належить Альберту Белеру, чия родина володіє нею з 1811 року. Щоправда, вино там виробляють значно довше. Картузіанські монахи заснували маєток 1335 року. Майже 700 років потому керувати ним тепер приїздить франконка.
Цей край їй не зовсім чужий. Андреа Віршінг уже з 1993 року працювала в замку Заарштайн на Саарі, тоді поруч зі своїм тодішнім чоловіком Крістіаном Ебертом. Після розставання вона повернулася до Франконії й зрештою перебрала керівництво сімейною виноробнею Hans Wirsching. Із 2016 року вона офіційно очолювала її. Wirsching — один із провідних винних домів Франконії: сильванер і рислінг, Юліус-Ехтер-Берг, сімейна історія, що сягає 1630 року. Підприємство, де прізвище вже саме по собі є брендом.
Тепер Андреа Віршінг добровільно відмовляється від цієї владної позиції. І парадоксальним чином стає ще значущішою. Адже якщо вимірювати значущість у виноробстві не лише гектарами, пляшками й балами, а й тим, хто здатен поєднувати різні винні світи, то завдяки цьому переходу Андреа Віршінг нині є найзначущою виноробкою німецького виноробства. Вона знає велику франконську сімейну виноробню зсередини, працювала на Саарі й Мозелі, є своєю у VDP, знає торгівлю, політику та галузеві об’єднання, а тепер переходить на Рувер, до одного з історичних рислінгових господарств Німеччини. Новим для неї стане, як не дивно, біодинаміка. В Іпгофені, каже вона, за такого розміру підприємства це було просто неможливо — хоча, зрозуміло, там і так працюють сталим способом. У Картойзергофі з його 24 гектарами вона бачить інші можливості.
А там на неї чекає Матьє Кауффманн. Це остаточно робить ситуацію цікавою.
Уродженець Ельзасу — один із тих енологів, чий життєпис читається так, ніби хтось, граючи у винну «Монополію», скуповував лише найдорожчі вулиці. Кауффманн почав із ігристих вин в Ельзасі, 2000 року прийшов до Champagne Bollinger в Аї й залишався там до 2013 року. Як Chef de Cave він упродовж багатьох років формував стиль, який зробив Bollinger неповторним. Потім він перейшов до Reichsrat von Buhl у Дайдесгаймі, де з 2013 до 2019 року був виноробом і технічним директором та передусім показав німецькому рислінг-зекту, що йому не потрібно ховатися від великої Шампані. 2019 року і Falstaff, і Gault & Millau назвали його виноробом року.
Його великою темою була й залишається деревина. Але не таке використання деревини, після якого вино смакує як столярна майстерня. Сьогодні Bollinger має близько 4 000 старих бочок — один із найбільших бочкових парків Шампані. Нові барики там категорично небажані. Використані бочки пропускають до вина мікроскопічні кількості кисню, не нав’язуючи йому виразного деревного смаку. Великі вінтажні шампанські вина в Bollinger ферментують у дереві; частина Special Cuvée та резервні вина також проходять через цей старий, складний світ бочок, магнумів, дріжджів і часу. У роки роботи в Bollinger Кауффманн дегустував тисячі окремих бочкових партій, щоб створювати з них вінтажні, резервні та невінтажні вина.
Він належав до покоління виноробів, які знову нагадали світові шампанського, що деревина не означає автоматично смак підсмаженого дуба. За правильного використання вона є інструментом контрольованого окиснення, текстури та здатності до витримки. Кауффманн висловлювався простіше: деревина дає суслу дихати. Під його керівництвом у Bollinger вінтажні кюве повністю ферментували в дереві. Хто хоче зрозуміти, чому сьогодні так багато амбітних шампанських домів знову працюють із бочками, має придивитися до тієї епохи.
Після цього Кауффманн привіз ці уявлення до Німеччини. Я відвідав його 2014 року в Reichsrat von Buhl, коли там оголосили досить нескромний план — виробляти найкращий рислінг-зект Німеччини. Тоді це дуже скидалося на маркетинг. Через кілька років це звучало вже значно менше як маркетинг. Кауффманн ставився до рислінг-зекту не як до побічного продукту виноробні, а з тією самою серйозністю, яку знав з Аї.
Тепер він є директором з енології Картойзергофу. І цікаво в цій новій кадровій комбінації те, що Андреа Віршінг прийшла не для того, щоб пояснювати йому, як робити вино. Ролі чітко розподілені. Кауффманн відповідає за винну філософію та стилістику, Домінік Фельк — за виноградарство, виробництво й операційну діяльність, а Віршінг перебирає загальне керівництво. Отже, троє людей із досить яскраво вираженими характерами мають зробити те, що в німецькому виноробстві найвищого рівня аж ніяк не є само собою зрозумілим: працювати разом.
До цього додається виноробня, яка сама, схоже, щойно прокидається від тривалого сну (на жаль, ще не в питаннях соціальних мереж). Картойзергофберг належить до історичних великих рислінгових ділянок Німеччини. Власник Альберт Белер інвестує в обережне оновлення маєтку та нову винотеку. Разом із Кауффманном він тим часом навіть розробив Karthäuserhof Brut. Господарство не хоче бути музеєм. Воно прагне знову більше відповідати сучасності — а сучасність нелегка.
І саме тому рішення Андреа Віршінг так захоплює. Кар’єри у виноробстві зазвичай розповідають, як про виноградні лози: тебе десь посадили — і ти там залишаєшся. Особливо в німецьких сімейних виноробнях походження швидко сприймається як доля. Наступне покоління перебирає справу, попереднє згодом відходить, сімейні світлини сортують заново.
Андреа Віршінг робить інакше. Вона передає справу Лені й рушає далі.
Так завершується і невелика історія Sister.Act. 2011 року дві сестри хотіли разом випробувати, що можливе за межами звичного світу Wirsching. 2026 року вони роблять це в більших масштабах. Лена перебирає Іпгофен. Андреа перебирає на Рувері відповідальність за виноробню з майже семисотрічною історією. І зустрічає там ельзасця, який сформував Bollinger, змінив німецький рислінг-зект і, очевидно, досі не має бажання виходити на пенсію.
Це не зміна перспектив. Це Sister Act Fact.
Незабаром у WELT am SONNTAG також вийде інтерв’ю-колонка про Андреа Віршінг, її відхід з Іпгофена та новий початок у Картойзергофі.