(Манфред Клімек / фото: Герґо Пейко / анімоване зображення: runwayml)
Перш ніж оселитися на кілька тижнів у південно-західному німецькому виноробному регіоні Маркґрефлерланд — регіоні, який неодмінно потрібно привернути до уваги, — я роблю зупинку у Вахау. У кооперативі, якому немає рівних не лише в Австрії, — Domäne Wachau, одному з найдивовижніших виноробних господарств Центральної Європи. Не лише тому, що там нині створюють одні з найточніших рислінгів і ґрюнер вельтлінерів дунайської Європи, а й тому, що ці вина походять саме з кооперативу — тобто з тієї моделі, яку у виноробстві десятиліттями майже автоматично пов’язували з посередністю та масовим виробництвом.
Саме цей образ, панівний також в Австрії, Domäne Wachau радикально зруйнувала протягом останніх двадцяти років. Сьогодні близько 200 родин виноградарів обробляють приблизно третину всієї Вахау. Всесвітньо відомі терасні ділянки, такі як Ахляйтен, Келлерберґ або Зінґеррідель, давно вже належать не лише великим приватним виноробним господарствам регіону, а й Domäne. Та найдивовижніше полягає ось у чому: кооператив не намагається згладжувати відмінності, а прагне точно розкрити походження навіть невеликих ділянок. Під керівництвом Романа Хорвата та майстра-винороба Гайнца Фрішенґрубера з цього постав один із найсучасніших якісних кооперативів Європи — взірцеве господарство найвищого рівня, цінне також із туристичного погляду.
Вина стали не лише легшими, точнішими й сучаснішими: водночас Domäne Wachau масштабно інвестувала в органічне виноробство, сталий підхід до господарювання та сучасні технології виноробні, які дають змогу проводити захопливі енологічні експерименти — і приваблюють до будівлі молоду аудиторію. Але передусім там виникло те, чого кооперативи зазвичай рідко досягають: виразний стилістичний почерк — щось неповторне.
Однак цікавішим є ширше питання, що стоїть за цим: чому саме нижньоавстрійські, а також бурґенландські й південнотирольські кооперативи так добре працюють на національному та міжнародному рівнях — тоді як німецькі кооперативи й досі здебільшого застрягли в дешевому сегменті?
Адже в Південному Тіролі підтверджується схожий кооперативний феномен: виноробні, такі як Girlan, Tramin, Kurtatsch, Kaltern, Nals-Margreid або St. Michael-Eppan, давно належать до найвідоміших господарств Італії. І там сотні дрібних виноградарів працюють разом. І там створюють вина найвищого ґатунку, затребувані в усьому світі. Сьогодні ніхто, наприклад, не сприймав би всесвітньо відомий кооператив Terlan як «типовий кооператив».
У Німеччині ж багато кооперативів і досі огортає запах повоєнної доби: солодкувата масова продукція, акційні знижки, чіпляння за невдалі сорти винограду та філософія якості, яка, здається, часто орієнтована радше на стабільність, ніж на індивідуальність.
Вахау, Кремсталь і Південний Тіроль рано зрозуміли, що дрібні виноградарі самотужки здебільшого вже не мають шансів на світовому ринку. Тому кооператив там сприймали не як притулок, а як спільну машину якості: походження, точність і формування бренду раптом стали важливішими за саму кількість. Водночас обидва регіони з надзвичайною впевненістю працювали над своїм міжнародним іміджем.