(Редакція)
Виноградарство тривалий час розуміло себе як систему, що функціонує сама по собі, з природи. Виноградна лоза, ґрунт, клімат — більше нічого не потрібно, стверджує класична оповідь. Усе інше вважалося перешкодою. Або корективом, який намагалися тримати якомога менш помітним. Ця оповідь зберігається й донині, зокрема тому, що особливо добре звучить у натуральному виноградарстві. Вона легко знаходить відгук, вона продається. І дедалі сильніше зазнає тиску. Разом із нею під тиском опиняються й традиційні «зелені» засоби захисту рослин.
Проєкт Grape4vine Міланського університету показує, наскільки реальність уже віддалилася від цього. Серед провідних учасників — молекулярна біологиня Вітторія Катара та аграрний науковець Джованні Пераццоллі, яких підтримує консорціум із науково-дослідних установ та промислових партнерів, зокрема італійський дослідницький центр CREA, а також кілька біотехнологічних компаній і виноградарських господарств.
Підхід одночасно тверезий і радикальний. Те, що у виноградарстві досі вважалося відходами, — виноградні вичавки, обрізки лози, залишки переробки — більше не утилізують, а перетворюють на основу нової виробничої логіки. Із цих залишкових матеріалів отримують так звані молекули дцРНК Ці молекули цілеспрямовано втручаються в генетичні процеси збудників хвороб. Вони «вимикають» певні гени, необхідні для поширення грибків та інших патогенів. Онкопацієнти та люди, які цікавляться дослідженнями, знайомі з цим процесом. А Grape4vine є побічним продуктом досліджень раку — хоч би як абсурдно це могло звучати.
Мета зрозуміла: менше класичних засобів захисту рослин, менше хімічних втручань, більше точності. У галузі, де виноградну лозу залежно від регіону доводиться обробляти до двадцяти разів за сезон, це обіцянка, що має вагу. І це частина масштабнішої ідеї, яку проєкт прямо втілює: переходу до циркулярної економіки у виноградарстві. Ніщо не має бути втрачене, усе має бути використане.
Це звучить як прогрес. І ним воно також є.
Водночас це змінює поняття природності. Втручання більше не наноситься на рослину видимим способом, а відбувається на молекулярному рівні. У центрі уваги вже не сам засіб, а його дія всередині біологічних процесів. Виноградник стає місцем управління, яке вислизає від безпосереднього сприйняття. Саме це, технічний підхід, викличе недовіру в закоханому в природу натуральному виноробстві, адже тут починає вимальовуватися зловісне слово «генна інженерія».
Однак залучені науковці наголошують, що йдеться не про класичну генну інженерію. Гени не змінюють, організми не модифікують назавжди. Молекули дцРНК діють тимчасово, розпадаються й не залишають тривалих слідів у генетичному матеріалі виноградної лози. Це вирішальна відмінність — і водночас та точка, з якої починається дискусія.
Адже питання полягає не лише в тому, що технічно можливо. А й у тому, що буде прийнятним.
У перших заявах представників галузі вимальовується неоднозначна картина. Деякі великі господарства та кооперативи вбачають у таких методах необхідний розвиток. Зміна клімату, тиск хвороб, регуляторні вимоги — усе це змушує виноградарство шукати нові рішення. Точніші, цілеспрямовані методи видаються тут логічним кроком.
Інші висловлюють сумніви. Передусім представники біодинамічних і традиційних виноробних господарств ставлять питання, чи сумісне таке втручання з їхнім розумінням власної роботи. Не через ворожість до технологій, а через інше розуміння втручання та процесу. Якщо виноградарство починає керувати на генетичному рівні, змінюється межа того, що розуміють під «роботою з природою».
Серед споживачів ситуація також залишається відкритою. Ринок чутливо реагує на терміни, пов’язані з біотехнологіями. Водночас зростає тиск щодо сталого виробництва. Менше засобів для обприскування, менше навантаження, більше ефективності — це очікування, які не можна ігнорувати. Grape4vine перебуває саме в цьому полі напруження. Між технологічною інновацією та культурним самоописом. Між прагненням зменшити втручання та запровадженням нових, складніших втручань.
Для вина це означає тихе, але глибоке зміщення. Оповідь про незмінений продукт, який виникає виключно з ґрунту й клімату, дедалі більше доповнюється знаннями, що надходять із лабораторій. Не як заміна, а як розширення. Однак це розширення змінює погляд. Виноградарство від цього не стає менш вимогливим. Навпаки. Воно стає складнішим. І потребує нового способу осмислення. Такого, що не виносить судження одразу, а розуміє, що тут відбувається. Адже питання не в тому, чи змінюється виноградарство. Воно вже давно змінюється.
Питання в тому, як ми про це говоримо.