(Манфред Клімек)
Я лише хотів купити органічне молоко, як раптом опинився перед невеликою дерев’яною скринькою: пляшкою магнум цього Faustino Rivero Ulecia Reserva 2019, гарно й презентабельно запакованої — і це € 9,90 у дискаунтері Netto. Мить здивування, за якою слідує глибока зморшка на лобі, а потім — внутрішній кивок. Адже ця пляшка розповідає про винний ринок 2026 року значно більше, ніж ми могли б припустити на перший погляд.
Faustino Rivero Ulecia — столітня традиція Ріохи з Арнедо в Ла-Ріосі, родина, яка з 1899 року виробляє та експортує вино (з етикеткою, відомою на міжнародному рівні), задовго до того, як багато споживачів узагалі знали, де на карті розташована Ріоха. Однак ця конкретна Reserva 2019 походить не з основної зони DOCa Rioja і не з самого Арнедо, а з зовсім іншого куточка Іспанії: Utiel-Requena, майже за 500 кілометрів на південний схід, неподалік Валенсії, регіону із середземноморсько-континентальним кліматом і власною ідентичністю, який передусім асоціюється з червоним сортом винограду Bobal — відтоді як великі іспанські винні доми наприкінці 80-х і в 90-х роках почали розширюватися, орієнтуючись на експорт і обсяги. Ця експансія не була випадковістю, а радше підприємницьким рефлексом: хто хоче зростати, той шукає території, виноград і потужності. Утьєль-Рекена була однією з відповідей цієї епохи зростання — не престижний регіон, але функціональний і придатний для недорогого виробництва.
Те, що стоїть у магнумі — до речі, дегустатори James Suckling оцінили це вино у 90 балів, — за менш ніж десять євро в дискаунтері, по суті є класично вініфікованою іспанською Reserva: рубіново-червоне з фіолетовими відблисками, створене з Bobal (80%) і Tempranillo, добре екстраговане, оксамитове, з пристойною кислотністю та тілом, із доволі зрілими фруктовими й традиційними деревними нотами, яке значно комфортніше огортає піднебіння, ніж можна було б припустити за ціною вигідної покупки. Це майже зворушливо винний у старосвітському стилі ароматний і смаковий напій — нічого особливого, але на 100 світлових років від тієї червоної бурди, яку ми зазвичай отримуємо за 4 євро 95 центів.
Але справжня суть ось у чому: Як вино такого походження та якості опиняється в Netto за такі малі гроші? Відповідь не лише в тому, що Іспанія виробляє величезні обсяги вина, а клімат уможливлює сприятливі врожаї. А й у тому, що перевиробництво, глобалізація та тиск збуту сьогодні роблять можливими речі, які ще десять років тому здавалися абсурдними. Ці пляшки — не вина з окремих ділянок і не класичні резерви Ріохи з Ріохи-Альти чи Ріохи-Алавеси. Це масовий товар, який легко поширюється — чітко вініфікований, легкий для пиття, орієнтований на споживача, — і його виробляють в обсягах, що перевертають традиційні уявлення про кількість і ціни з ніг на голову.
І вони діють. Лічені метри полиць із цими недорогими резервами проникають на ринок німецьких та австрійських червоних вин, особливо там, де споживач не тримається ностальгійно за рідним, а ухвалює рішення, керуючись ціною та відчуттям : «Що я отримую за свої гроші?» На це запитання іспанська Reserva, та ще й у магнумі, сьогодні відповідає швидше, ніж чимало місцевих ординарних вин. Яким би патріотичним не був покупець — якщо магнум прийнятно вініфікованого червоного вина впадає в око, а цінник здається жартом, то часто перемагає жага вигідної покупки над прихильністю до вітчизняного.
І на цьому одному вині все не закінчується. 2026 року — це вже зараз можна сказати з доволі великою впевненістю — наші полиці затопить хвиля недорогих, від пристойних до дуже пристойних вин із виноробних регіонів Південної Європи. Від Італії до Іспанії, від Португалії до Південної Франції: старі бренди, нові бренди, великі обсяги, низькі ціни. Це не тимчасовий хайп, а структурний зсув ринку. Причини такі ж тверезі, як і складні: підвищення врожайності, закупівельні ціни на врожай, дистрибуційні ланцюги, інфляційний тиск, міжнародний попит — і простий факт, що багато південноєвропейських регіонів сьогодні можуть постачати саме те, чого вимагає широкий, чутливий до ціни споживач: смак без претензій, питкість без вад, ціна без докорів сумління.
Добре це чи погано — кожен може й мусить відповісти для себе сам. Але якщо на вихідних у Netto поруч із молоком ти раптом помітиш магнум за € 9,90, яку справді захотілося б відкрити до вечері, — можливо, це вже не випадковість, а симптом. Симптом винного ринку, який перебудовується, — і споживання, яке давно мислить уже не лише територіально, а глобально.