Род Філліпс, який уже теж немолодий, не є представником того руху у сфері політики охорони здоров’я, який вбачає в алкоголі передусім суспільне зло. Він історик. І він дивиться на нинішній розвиток із незворушністю людини, яка знає, що культури виникають, змінюються, а іноді й зникають. Його діагноз заслуговує на увагу. Але його майже суто песимістичний прогноз також заслуговує на рішучі заперечення.
Філліпс описує покоління молодих дорослих, чиї життєві звички істотно відрізняються від звичок їхніх батьків і дідусів та бабусь. Вони вживають менше алкоголю, проводять менше часу з друзями, раніше ходять вечеряти, дедалі частіше уникають класичного нічного життя й вважають професійну працездатність, здоров’я та економічну безпеку пріоритетними життєвими цілями. Спільне пиття втрачає своє десятиліттями само собою зрозуміле місце в суспільному житті.
До цього додається демографія. У Європі вікова група від 20 до 34 років нині істотно менша, ніж група від 40 до 54 років. Навіть якби молодші пили стільки ж, скільки їхні батьки, споживання в довгостроковій перспективі все одно скорочувалося б. Якщо ж вони до того ж п’ють менше, цей процес пришвидшується. Це аргумент, проти якого навіть найкреативніший рекламний копірайтер мало що може вдіяти. Можна зацікавити людей вином. Але неможливо продавати споживачів, які взагалі не народилися.
Особливо цікавим є погляд Філліпса на суспільну відособленість. Згідно з наведеними ним американськими дослідженнями, 18–29-річні у 2010 році в середньому проводили з друзями тринадцять годин на тиждень. У 2024 році — лише п’ять. Водночас зростає кількість домогосподарств із однієї особи. У Європі нині приблизно кожне п’яте домогосподарство складається з однієї людини, у Сполучених Штатах — кожне третє.
Якщо вино є напоєм товариськості, цей розвиток має його непокоїти. Тому, хто сам сидить удома й дивиться у свій смартфон, для цього не потрібні ні блауфренкіш, ні ґрюнер вельтлінер, а потрібне щось таке, що добряче відключає.
Філліпс також описує перенесення суспільного життя на ранніші години дня. У Лондоні та Нью-Йорку дедалі частіше вечеряють о п’ятій або шостій вечора. Нічні клуби зачиняються, тоді як кафе працюють довше, а молоді люди вранці ходять на танцювальні заходи без алкоголю. Ніч, колись улюблена територія товариського вживання алкоголю, втрачає значення.
Це спостереження, що виходять за межі винної індустрії. Вони стосуються гастрономії, міст, проведення вільного часу й зрештою організації нашого спільного суспільного життя. До цього моменту я здебільшого погоджуюся з Філліпсом.
Але потім його есе починає виводити з нинішніх моделей поведінки майбутнє, яке видається мені дещо надто однозначним.
Філліпс стверджує, що молодші покоління порвали з культурними уявленнями своїх попередників. Вони більше не сприймають вино як особливий культурний напій, а просто як алкогольний напій серед інших. Багатовікова розповідь про особливий культурний статус вина втрачає свою переконливість. Спершу проти цього важко заперечити. Той, хто пояснює двадцятирічному, що він мусить пити вино, бо ще давні греки пили вино, може розраховувати на певну розгубленість співрозмовника. Історичне значення ще не створює сучасного захоплення.
Однак Філліпс іде на крок далі. Він вважає спроби винної індустрії протистояти спаду за допомогою змінених форм комунікації, винного туризму й нових приводів для споживання значною мірою безнадійними. Культурні та демографічні зміни надто глибокі Тут починається проблема. Адже покоління не є замкненими культурними одиницями. Вони змінюються протягом життя. Вони набувають інших звичок, інших фінансових можливостей та інших інтересів. Той, хто не п’є вина у двадцять п’ять, зовсім не обов’язково буде тверезником у сорок п’ять.
Економічне становище молодих людей також заслуговує на іншу оцінку, ніж та, яку дає йому Філліпс. Він описує їхню тривогу за робоче місце, невпевненість перед обличчям штучного інтелекту, зростання вартості житла та втрату фінансового простору. З цього він виводить більшу стриманість у споживанні алкоголю. Але чи справді йдеться про культурне відвернення від вина? Чи ми також спостерігаємо покоління, яке більше не може дозволити собі той спосіб життя, що здавався його батькам само собою зрозумілим? Це суттєва відмінність.
Той, хто змушений витрачати значну частину свого доходу на оренду, енергію та продукти харчування, рідше дозволятиме собі відвідування ресторану з доброю пляшкою вина. Однак із цього не випливає, що він культурно відкидає таке відвідування ресторану. Він просто не може собі його дозволити. Не слід поспішно плутати зміну поведінки, вимушену економічними обставинами, з добровільним культурним рішенням.
---------------------------
І тут Філліпс, не досліджуючи цього прямо, торкається ширшого суспільного взаємозв’язку, яким WINEPARTY займалася лише кілька днів тому. (Текст Манфреда Клімека)
У своєму есе «Свобода, добробут і вино» Клод Огюст розвинув тезу про те, що надзвичайний злет міжнародної винної культури від сімдесятих років був тісно пов’язаний із поширенням ліберальної демократії, економічним піднесенням широких середніх класів і глобалізацією. Відкриття міжнародних ринків, зростання доходів і нова суспільна мобільність дали мільйонам людей доступ до культури насолоди, яка раніше здебільшого була привілеєм заможних верств. Тепер, однак, економічні та політичні передумови цього розвитку руйнуються. Ліберальна демократія втрачає стабільність у всьому світі, міжнародний економічний порядок обтяжений протекціонізмом і геополітичними конфліктами, а купівельна спроможність середніх класів зазнає тиску.
Тому криза виноградарства й криза ліберальної демократії, можливо, не є незалежними одна від одної явищами. Вони можуть бути різними симптомами масштабнішої суспільної зміни.
І саме тут Філліпс дає нашому есе визначальне доповнення. Тоді як Клод Огюст досліджував політичні та економіко-історичні передумови винного буму, Філліпс описує зміни в повсякденному житті тих людей, які колись цей бум підтримували. Невпевненість, відхід із громадського життя, втрату спільного дозвілля та дедалі меншу готовність витрачати гроші на задоволення.
Обидва погляди з різних напрямків ведуть до схожого висновку: винна індустрія завдячує своїм надзвичайним розвитком суспільним передумовам, подальше існування яких аж ніяк не гарантоване. Щоб зберегти їхнє існування, потрібна стратегія.
----------------------
Таким чином, Філліпс прямо не підтверджує нашу політичну тезу. Але він наводить вагомі спостереження, які її підтримують. І він чітко показує, чому кризу вина неможливо подолати лише заходами всередині винної галузі.
Якщо тепер економічний простір для маневру середніх класів скорочується, міжнародні торговельні відносини стають непевними, а суспільна впевненість слабшає, це стосується також і вина. Отже, його криза не має виключно культурного характеру. Це також криза добробуту й суспільної участі. Було б цікаво, якби Філліпс ґрунтовніше розкрив цей взаємозв’язок.
Його опис вина як аж ніяк не унікального культурного напою також заслуговує на диференційований розгляд. Звісно, існували визначні цивілізації без вина. Але з цього обґрунтованого твердження не випливає, що культурна особливість вина є лише історичною вигадкою. Вино — це сільськогосподарський продукт, якість якого надзвичайною мірою залежить від походження, року врожаю, клімату, ґрунту, ремісничих рішень і розвитку в часі. Воно поєднує природу та людську працю у спосіб, що дає змогу особливому типу осмислення. Про вино можна говорити так само, як про архітектуру, музику чи літературу. Не обов’язково. Але можна.
Що винна індустрія має терміново зрозуміти: вона не може забезпечити своє майбутнє, повертаючи собі споживача минулого. Вона мусить займатися суспільством, у якому житимуть її майбутні клієнти. Їхніми економічними можливостями, їхніми життєвими звичками та їхніми уявленнями про насолоду. Вона має знову стати зрозумілою, не стаючи банальною. Вона повинна вміти пояснювати цінність своїх продуктів, не перетворюючи їхню ціну на головне повідомлення. І їй не слід плутати культурне значення вина із суспільною вимогою його споживати.
Род Філліпс написав важливий текст, бо змушує винну індустрію мислити за межами власної галузі. А також тому, що його спостереження показують, наскільки тісно майбутнє вина пов’язане із суспільним розвитком. Його помилка може полягати в тому, що нинішню культурну зміну він уже вважає її історичним результатом. Я б поки що не списував майбутнє з рахунків.
