(Редакція, Reuters)
Є історії, які звучать настільки неймовірно, що їх, власне, довелося б вигадати — якби не реальність, яка їх нам підкидає. Остання з них така: саме грюнер вельтлінери з Кампталю допомогли похитнути митну політику Дональда Трампа.
Як сьогодні пише австрійська Standard саме невеликий американський імпортер зруйнував велику політичну гру. Віктор Шварц, торговець із Нью-Йорка, зокрема купує грюнер вельтлінер у Нижній Австрії. Його компанія Vos Selections стала першим позивачем у справі проти Дональда Трампа. Мета: скасування нових імпортних мит, які Трамп хотів накласти на європейців.
Те, що позивач має у своєму портфоліо саме вельтлінер, не позбавлене іронії. Годфрід Штайншаден, винороб з Енґабрунна, сказав Standard: „Я взагалі не знав, що це був Віктор. Але, власне, це на нього схоже.“Фраза — наче знизування плечима, і все ж у ній міститься весь гумор цієї історії: один чоловік, одне вино, один позов проти наймогутнішого режиму у світі; принаймні спочатку успішний.
Масштаб цього не можна недооцінювати. Трамп свого часу планував штрафні мита до 200 відсотків. Як можна прочитати в Standard такі мита стали б для експорту «кінцем». Натомість вийшло 15 відсотків — достатньо боляче, але посильно. Передбачливо Штайншаден завчасно відправив через Атлантику значну частину свого річного обсягу. Мита розділили з імпортерами. Однак для таких дрібних торговців, як Шварц, це складніше, каже Шварц. І саме тому він подав позов.
І переміг. Спочатку у федеральному суді США, потім в апеляційному суді. Тепер справа перебуває у Верховному суді. Але вже зараз, пише Standard, «рішення, ймовірно, матиме далекосяжні наслідки — також для Австрії».
Раптом цей чоловік із Нью-Йорка, який імпортує грюнер вельтлінер, став фігурою світової політики. «Шварц тим часом став чимось на кшталт знаменитості», — йдеться у Standard. Він переходить від одного інтерв’ю до іншого, вже побував у подкасті New York Times.
І тут починається кульмінація: не великі господарства Бордо чи Бургундії, не шампанські барони й не італійські лобі поставили Трампа на місце. Це зробив торговець, який має серце до Австрії. Торговець, який знав, що грюнер вельтлінер у США став не просто нішевим продуктом, а необхідністю. Без вельтлінера не буде поєднання з морепродуктами, легкого білого вина до літньої кухні, альтернативи шардоне.
Можна сказати: мита Трампа — поки що, на жаль, напевно не остаточно — зазнали поразки через реальність вина, назву якого він, імовірно, навіть не вміє писати по буквах.
І це урок. Вино — це не лише насолода, іноді це ще й політика. Воно розповідає не лише історії про теруар і клімат, а й пише розділи в анналах економічних воєн. Те, що Австрія змогла зіграти в них невелику головну роль, стало можливим не завдяки великій могутності Відня чи Брюсселя, а завдяки одному чоловікові в Нью-Йорку — і сорту винограду, з якого ще покоління тому кепкували як із провінційного курйозу.
Сьогодні ж грюнер вельтлінер — це експортний товар, культова пляшка і, як бачимо, політичний інструмент. Як можна прочитати в Standard США тим часом забезпечують 8,5 відсотка австрійських експортних оборотів — і цей показник продовжує зростати, тоді як інші ринки стагнують.
Це не випадковість. Це тиха революція сорту винограду. І, можливо, саме це нам варто ненадовго відсвяткувати: келих вельтлінера може мати більше сили, ніж твітерні тиради Трампа. Поки що. І, на жаль, схоже, лише протягом короткого часу.