(Манфред Клімек, редакція)
1. Більше легких пляшок. Більше багаторазової тари.
Винороби в усьому світі надто довго вдавали, ніби скло є нейтральним і не має значення. Це не так. Вага — це CO₂, престиж — це викиди. Той, хто й досі вважає, що важкі пляшки свідчать про якість, не рахував і не слухав. 2026 рік має стати роком, коли легкі пляшки та багаторазова тара більше не потребуватимуть пояснень. Це не відмова від чогось і не зниження рівня. Вину не потрібна демонстрація сили.
2. Кімната, кухня — більше кабінету.
Кабінетні вина: не як ностальгія, а як майбутнє. Кабінет означає: менше алкоголю, більше легкості пиття, більше точності. Але передусім — смаковий профіль, який відповідає поколінню, що не знає вина і, можливо, хоче його відкрити. 7,5–9 відсотків алкоголю за об’ємом — це не слабкість. Це пропозиція.
3. Геть Лугану.
Або принаймні: прибрати її з постійної ротації. Лугана стала проєкційною поверхнею для всього, що є зручним. Біле вино, яке мало що розповідає, крім горіховості, жовтого пластику та наполегливості одноманітності. Це не цькування, а звичайна втома. Є цікавіші вина, які коштують стільки ж.
4. Поразка на виборах для Віктора Орбана у квітні.
Не через наявне політичне бажання, а з винокультурної необхідності. Угорщина — одна з найцікавіших виноробних країн світу. Токай, Шомло, Сексард, Егер, Віллань — усе це має міжнародне значення. Проте політичний шум заглушує вина. 2026 рік міг би стати роком, коли угорське вино знову більше говоритиме саме за себе. І коли державна участь «Фідез» у виноробних господарствах також має завершитися.
5. Ціни на червоні вина найвищого ґатунку — як у 1999 році.
Криза червоного вина реальна. Але це також корекція. Можливо, саме цього й потрібно: цін, які знову відповідають реальності. Великі вина можуть бути дорогими. Але вони не мусять бути дорогими, щоб бути великими. 2026 рік може стати роком, коли справді значущі й великі бордо, бароло чи брунелло знову будуть доступними для середнього класу.
6. Більше різноманіття сортів — попри меншу кількість споживачів.
Парадокс? Лише на перший погляд. Саме тому, що менше людей п’ють вино, йому потрібно більше історій. Більше сортів винограду, більше регіональної самобутності, більше відхилень від глобального канону. Щільність сортів — не проблема. Проблема — одноманітність.
7. Більше експериментів із дуже легкими сухими винами (5–7 %).
Не як заміна, а як доповнення. Ці вина — не компроміси, а відповіді. На змінені харчові звички, інший розпорядок дня, інше ставлення до алкоголю. Вони вимагають майстерності. І сміливості.
8. Припинити пошуки «безалкогольного вина, яке смакує».
Це не прогрес, а регрес. Без масштабного технічного втручання цю ідею неможливо втілити. А разом із ним вино втрачає те, що становить його сутність. Хто хоче пити безалкогольні напої, нехай це робить — але, будь ласка, не коштом цілісності виноробства.
9. Рятувати виноградники, перш ніж вони зникнуть.
2026 року закриття виноградних площ стане важливою темою. Економічно це логічно, але для ландшафту — згубно. Не кожен схил можна замінити. Деякі є пам’яттю, інші — ідентичністю. Якщо викорчовувати виноградники, то, будь ласка, не там, де ландшафт є чимось більшим, ніж виробнича площа.
10. Інтернаціонал виноробства.
Не як об’єднання, а як рух. Платформа, яка говорить про ціни, алкогольну політику, сільське господарство та насолоду. Яка втручається, коли вино розглядають лише як проблему. Насолода — не другорядна тема. Вона має культурне, соціальне й політичне значення.