(Манфред Клімек / фото: Bundesarchiv, анімація: runwayml)
1 травня — день, коли ми говоримо про робітничий клас. І про працю — ручну, ту, що потребує рук. Про виробництво, про класи, про обставини, які змушують людей виконувати певні ролі — або дають їм змогу з них вийти. І це слушний день, щоб нагадати собі: упродовж дуже тривалого часу вино не було культурним надбанням світу тонких відмінностей, а становило невіддільну частину тієї матеріальної повсякденної культури, яку сьогодні, з певної дистанції, можна було б назвати домодерною.
Ще п’ятдесят років тому в багатьох частинах європейського Півдня вино було напоєм робітничого та селянського класу. Не розкішшю, не символічно навантаженим продуктом, а функціональною повсякденною даністю. Понад вісімдесят відсотків вин, що вироблялися, були простими, питкими напоями — часто селянськими, рідко бездоганними, але придатними для пиття, поживними, такими, що супроводжували їжу. Вони стояли на столі і вдень, і ввечері, розбавлені водою, вписані в спосіб харчування, зумовлений не стільки гедонізмом, скільки необхідністю. Тут вино було не засобом соціального розрізнення, а джерелом калорій, рідиною, ритуалом.
Ця практика визначалася не естетикою, а економікою. Вона була вираженням аграрного способу життя, у якому виробництво й споживання майже не були розділені. Виноградар і його люди пили власне вино, робітник — вино зі свого регіону. Не існувало складної семантики смаку, витонченої ієрархізації ділянок, вінтажів і способів витримки. Значення мала доступність.
Із переходом до пізньомодерного суспільства ця система зазнала фундаментальних змін. Нові висхідні середні класи — економічно зміцнілі, культурно спраглі пошуку — почали переймати цей спосіб життя. Не з необхідності, а за вибором. Вино, яке раніше здебільшого було просто предметом ужитку, стало об’єктом рефлексії. Якість відкривали, розрізняли, систематизували. А разом із нею прийшло й соціальне розрізнення.
Те, що П’єр Бурдьє описував як символічний капітал, можна було показово спостерігати у вині. Вибір вина став маркером соціальної належності. Походження, сорт винограду, витримка — усе набуло значення. Просте столове вино зникло з кращих домівок, його замінили складніші, «вищої якості» вина, які не лише пили, а й обговорювали. Вино стало предметом дискурсу.
Цей етап сформував сучасне виноробство. Він уможливив інновації, утвердив мислення категоріями якості, вивів регіони на карту. Але водночас він завжди був ексклюзивним. І в такій формі він завершився.
Робітничий клас, наскільки він іще існує у своїй класичній формі, сьогодні майже не вживає алкоголю в повсякденному робочому житті. Регулювання трудового права, правила безпеки, зростання усвідомлення ризиків — усе це витіснило вино з виробничих процесів. Те, що раніше було частиною розпорядку дня, сьогодні з нього виключене.
До цього додається демографічний зсув, про який рідко говорять відкрито. Значну частину сучасного робітничого класу в багатьох європейських країнах становлять люди з мусульманським походженням. Для них алкоголь — не культурно вкорінений повсякденний продукт, а часто свідомо уникана речовина. Тут вино втрачає не лише свою функцію, а й здатність бути прийнятним для цієї аудиторії.
Паралельно руйнується буржуазна модель соціального розрізнення. Великі наративи про краще вино, ексклюзивну насолоду, культурний капітал знавця втратили переконливість. Не тому, що більше не існує великих вин. А тому, що соціальна функція, яку вони колись виконували, стала нестійкою. Споживання плюралізувалося, фрагментувалося, деідеологізувалося.
І все ж було б передчасно писати з цього приводу некролог. Адже вино вже пережило трансформацію, таку саму радикальну, як і нинішня. Перетворення з повсякденного напою робітників і селян на культурне надбання буржуазії — це був не лінійний процес, а злам. Те, що він відбувся успішно, значною мірою пояснюється здатністю вина перекодовувати себе, набувати нових значень, не втрачаючи матеріальної основи.
Сьогодні воно знову опинилося в такій точці. Ринок скорочується в певних сегментах, звички змінюються, суспільні умови зміщуються. Але основна якість вина — його здатність ущільнювати місце, час і працю у формі, яку можна безпосередньо відчути, — зберігається.
Можливо, у майбутньому вина питимуть менше. Можливо, навіть імовірно, воно знову змінить свою роль. Але історія підказує, що воно не зникне. Надто глибоко воно вкорінене в культурних, економічних і символічних структурах Європи.
1 травня нагадує, що всі ці структури ґрунтуються на праці. І вино також. І, можливо, саме в цьому полягає його найстійкіша форма значущості.