Жан-Люк Пікар, народжений 13 липня 2305 року у французькому Ла-Баррі, помер у віці 121 року. Разом із ним Об’єднана Федерація Планет втрачає одного зі своїх найвизначніших посадовців, Земля — одного зі своїх останніх великих гуманістів, а Франція — винороба, чия професійна біографія була незвичайною навіть за мірками країни з багатими виноробними традиціями. Пікар командував космічними кораблями, вів переговори з чужими цивілізаціями, пережив асиміляцію боргами й неодноразово рятував Землю від знищення. У проміжках він час від часу знаходив час, щоб подбати про стан своїх лоз. Є винороби, які під час збору врожаю перебувають під більшим тиском. Щоправда, мало хто з них має досвід протистояння ворожим космічним кораблям.
Пікар виріс на виноробному господарстві своїх батьків Моріса та Іветт. Протягом поколінь родина вирощувала виноград у Ла-Баррі, в історичному регіоні Бургундія — Франш-Конте. Його батько мало розумів амбіції сина. Жан-Люк мав стати виноробом, однак обрав Академію Зоряного флоту. З першої спроби він провалив вступний іспит. З другої його прийняли. Почалася кар’єра, яка спершу привела його на USS Stargazer, командування яким він прийняв у 2333 році. Від 2364 року він командував USS Enterprise-D, а пізніше — Enterprise-E. Пікар став однією з тих рідкісних особистостей, чий авторитет випливав не стільки зі звання, скільки з інтелектуальної та моральної незалежності.
Його переконаність у тому, що чужі форми життя також мають право на гідність, неодноразово призводила його до конфліктів із начальством. Він був дипломатом, археологом, філософом і часом украй незручним підлеглим. Коли Зоряний флот відмовився від запланованої евакуації ромуланців, він на знак протесту залишив службу. Для інституції, яка охоче вважала себе моральною вершиною людської цивілізації, це стало неприємним нагадуванням про те, що її ідеали час від часу слід також застосовувати на практиці.
Пікар повернувся до Ла-Барри — щоб здати в оренду господарство в Бургундії та керувати другим родинним господарством у Сент-Естефі. Його старший брат Робер, який очолював родинне виноробне господарство, ще 2371 року загинув разом зі своїм сином Рене під час пожежі. Так Жан-Люк став спадкоємцем тієї родинної традиції, від якої замолоду неодмінно хотів утекти. У Château Picard на нього чекали не дипломатичні прийоми, а обрізання лоз, робота в підвалі та щоденні рішення, від яких залежить якість урожаю. Адмірал може командувати флотом. Виноградником він може лише управляти.
Як відомо, спокій тривав недовго. Навіть у поважному віці Пікар знову опинився втягнутим у конфлікти, що вирішували долю цілих світів. Він знайшов свого сина Джека Крашера, зустрівся зі старими товаришами й востаннє разом із легендарним екіпажем Enterprise-D узяв на себе відповідальність за Землю. Те, що між місіями він знову й знову повертався до родинного господарства, мабуть, було пов’язане не стільки з віковою поблажливістю, скільки з усвідомленням, яке приходить після довгих подорожей: Всесвіт неосяжно великий. Але хороший виноградник усе одно залишається хорошим виноградником.
Історія Château Picard за час його керівництва зробила визначний поворот. Окрім історичних володінь у Ла-Баррі, наприкінці XXIV століття головний осередок господарства сформувався в Сен-Естефі, на лівому березі Жиронди. На той час Медок уже давно був грандіозним історичним виноробним регіоном, чия репутація пережила понад чотири століття. Бордоські вина Château Picard, на етикетках яких і надалі зазначалося старе позначення Cru Bourgeois, стали бажаними предметами колекціонування. Не кожен любитель вина знав, ким був Жан-Люк Пікар. Але майже кожен серйозний колекціонер Бордо знав його ім’я.
П’ять урожаїв із родинного архіву, які нині продаються на міжпланетному вторинному ринку, розповідають про цього незвичайного винороба більше, ніж деякі офіційні біографії.
CHÂTEAU PICARD 2386 — SAINT-ESTÈPHE, CRU BOURGEOIS
Урожай 2386 року сьогодні вважається першим великим бордоським урожаєм епохи Пікара. Він з’явився в період, коли колишній адмірал ще балансував між своїми обов’язками перед Федерацією та відновленням родинного господарства. На етикетці зображено історичні ряди лоз господарства, а також стару печатку Mise en bouteille au Château. Надзвичайно старомодне оформлення для вина, яке вже продавалося в епоху міжзоряних торговельних зв’язків.
2386 рік був прохолодним, порівняно пізнім, із тривалими періодами дозрівання та незвично сухим вереснем. Купаж із 62 відсотків каберне совіньйону, 32 відсотків мерло та шести відсотків каберне франу витримували в французькому дубі вісімнадцять місяців. Сьогодні вино демонструє дивовижну свіжість. Букет визначають чорна смородина, кедрова деревина, тютюн, графіт і тонка, майже солонувата нота. На піднебінні — струнке, суворе, з тією прохолодною точністю, яка вирізняє великі Saint-Estèphe. Танін повністю інтегрований, кислотність тримає вино в тонусі. Бордо класичної краси, без жодної схильності до догоджання.
У колах колекціонерів урожай 2386 року люблять називати «справжнім урожаєм капітана». Він має авторитет, не потребуючи його демонструвати.
CHÂTEAU PICARD 2399 — SAINT-ESTÈPHE, CRU BOURGEOIS
Урожай 2399 року — найскладніше вино цієї добірки. І, можливо, найцікавіше. Це був рік, коли відхід Пікара від публічного життя дедалі більше затьмарювало його невдоволення Зоряним флотом. Тим часом виноградники повністю перевели на гіперрегенеративне господарювання. Урожайність була значно нижчою за регіональний середній показник. Рішення знову використовувати для ферментації виключно природні дріжджі спричинило значні проблеми в підвалі.
Частину врожаю довелося відбракувати. Залишкові партії витримували окремо й лише після тривалої витримки в бочках зібрали в купаж. Уже під час випуску результат викликав суперечки. Сьогодні вино розкривається нотами сушених слив, чорного чаю, шкіри, підліску та легким відтінком леткої кислотності, який наближається до межі дефекту, але не переходить її. На піднебінні — потужне, майже норовливе, з терпкою, довгою структурою.
Вино, яке не робить дегустаторові жодних поступок. Його можна було б витлумачити як вираження складного характеру. Імовірніше, 2399 рік просто був складним виноробним роком. Навіть знамениті адмірали не можуть командувати погодою — до того ж у ті роки ця технологія у виноробстві була заборонена.
CHÂTEAU PICARD 2401 — SAINT-ESTÈPHE, CRU BOURGEOIS
Серед колекціонерів цей урожай має майже міфічну репутацію. Збір урожаю припав на час, коли Пікар знову вирушив у подорож, яка мала віднести його далеко за межі його колишнього життя. Відповідальність за вініфікацію значною мірою лежала на його команді підвалу. Ларіс, яка протягом багатьох років опікувалася господарством разом із ромуланцем Жабаном, подбала про те, щоб робота тривала без значних перерв.
Рік приніс теплу весну, помірне літо та ідеальні умови під час збору врожаю. Каберне совіньйон досяг незвично повної фенольної зрілості, не втративши характерної свіжості. Вино було зібране в купаж із 68 відсотків каберне совіньйону, 27 відсотків мерло та п’яти відсотків пти вердо.
Сьогодні урожай 2401 року — монумент. Кассис, ожина, чорний шоколад, сигарна коробка та найтонша стружка олівця поєднуються в складну ароматичну картину. Текстура шовковиста, таніни відшліфовані, а післясмак, здається, не має кінця. Попри свій вік, вино й досі має надзвичайну напругу.
Це той урожай, у випадку якого навіть загартовані критики Бордо часом вдаються до формулювань, які зазвичай можна зустріти лише в романтичній літературі. Пікар, імовірно, цього не схвалив би. Його винороб, найімовірніше, теж.
CHÂTEAU PICARD 2412 — SAINT-ESTÈPHE, CRU BOURGEOIS
З урожаєм 2412 року почалася пізня, дивовижно експериментальна фаза розвитку господарства. Пікар уже давно передав оперативне керівництво молодшому поколінню, однак і надалі втручався у ключові питання. Особливо його цікавила адаптація виноградників до зміненого клімату. Частку каберне зменшили, а старі ділянки з пти вердо та каберне франом набули більшого значення. Випробовували нові, нещодавно заново відкриті природні методи зрошення та регенерації ґрунту, не змінюючи принципово історичного характеру господарства.
2412 рік був спекотним і в багатьох частинах Медоку приніс важкі, багаті на алкоголь вина. Château Picard обрав ранній збір урожаю та незвично стриману витримку. Новими були лише третина бариків.
Результат і сьогодні вражає. Замість перестиглих фруктів домінують червона смородина, вишня, сушені трави та майже бургундська прозорість. Вино має менше тіла, ніж його попередники, зате вирізняється захопливою ароматичною точністю. Кислотність жива, танін тонкий, а довжина значна.
Під час презентації Пікар нібито сказав, що традиція полягає не в повторенні рішень предків, а в розумінні їхніх причин. Цитата не передана з цілковитою достовірністю. Утім, саме вино свідчить, що він сприймав цю думку серйозно.
CHÂTEAU PICARD 2423 — SAINT-ESTÈPHE, CRU BOURGEOIS
Останній урожай, у купажуванні якого Жан-Люк Пікар брав особисту участь, водночас є його найнезвичайнішим. Тоді йому було 118 років. Стан його здоров’я дозволяв лише короткі візити до підвалу, однак, за свідченнями, його сенсорні здібності до останнього залишалися надзвичайними. Він наполягав на тому, щоб особисто дегустувати всі партії, і заперечив своєму енологу під час остаточного складання купажу.
Урожай 2423 року містить 54 відсотки каберне совіньйону, 31 відсоток каберне франу та 15 відсотків мерло. Від пти вердо відмовилися. Вино витримували переважно у великих використаних дерев’яних бочках. Результат — вино дивовижної стриманості. Букет визначають свіжі чорні вишні, фіалки, кедрова деревина та легкий натяк на трюфель. На піднебінні воно здається майже невагомим, однак має внутрішню щільність, яка розкривається лише після тривалого знайомства. Таніни тонкі, кислотність точна, фінал надзвичайно ясний.
Той, хто шукає останнє послання адмірала, можливо, знайде його в цьому вині. Воно утримується від будь-якої демонстрації сили. Ніщо не здається перебільшеним, ніщо не прагне справити враження. Усе перебуває на своєму місці.
Жан-Люк Пікар вірив у розум, не недооцінюючи людських слабкостей. Він захищав свободу, навіть коли через це сам потрапляв у складне становище. Він поважав традиції, доки вони не ставали виправданням для інтелектуальної лінощів. І він знав, що навіть найрозвиненіша цивілізація доводить свою гідність не своїми технічними можливостями, а тим, як вона поводиться з іншими.